28. ЦИБУЛЯ, ЯКА ПЛАКАЛА НАВПАКИ

СЕЛО ВЕСЕЛА ДОЛИНА, ДЕСЬ МІЖ ЧЕРЕШНЯМИ ТА СТАРИМ ВІТРЯКОМ

Було у Веселій Долині одне особливе поле. Звичайні грядки, звичайна земля, але саме там, під зорями і дощами, виросла вона — цибуля, яка все змінила.

Звали її Любка.

Не те щоб її хтось називав, як називають дітей чи собак. Просто баба Надя, яка її посадила, мала звичку називати все живе і напівживе.

— Любка — бо з неї сміх, а не сльози, — казала баба, погладжуючи стебло. — Цибуля весела, як он той кіт, що впав у відро з варенням.

Одного теплого ранку баба Надя вирішила зробити “селянське лечо”, бо в холодильнику було забагато болгарського перцю і жодного натхнення.

— Зроблю лечо — і на базар. Помащу хліба, попрошу пенсію, ще й лишиться! — бурмотіла баба, виймаючи зі шухляди в’язку цибулі.

Розрізала першу — і...

ПАХ!

Не сльози. Не печіння в очах. А гикавка. І сміх. Несамовитий.

— Ой мамо, — схопилась за стіл, бо почала сміятись так, що борщ хвилею пішов зі шлунка до носа. — Що за чортівня?

І тут — другий шматок.

— Ха-ха-ха!!! Ой, не можу, ану глянь, як я сміюся з... цибулі???

У хаті завили і кіт, і радіо, і сусідський пес.

ПОШИРЕННЯ ФЕНОМЕНУ

Наступного дня до хати прийшла кума Валя.

— Надю, кажуть, у тебе цибуля з характером?

— Та не характер, а стендап. Ріжеш — і смієшся. Плакати неможливо!

— Брешеш.

— Та бреши собі! Візьми ножа!

Кума взяла. Різанула. І вже через три секунди сиділа на підлозі, плачучи... від сміху.

— Це що — цибуля-гуморист?

— Та я сама не знаю! Вчора з неї такий сміх ішов, що я думала — в мене дзеркало трісне!

ДАЛІ — БІЛЬШЕ

Новина поширилась. Люди приходили “на пробу”. Баба Надя почала пекти млинці, ставити табуретки і брати “вхідну плату” — хто яйце, хто дріжджі, хто просто добрим словом.

— Цибуля Любка — наш новий стендап, — казали в селі.

Діти її боялись, бо не могли серйозно робити домашку.

— Мам, ну як тут вчитись, коли тато ріже цибулю, а ми сміємось, як на весіллі!

ЦИБУЛЬНИЙ БУМ

Через тиждень до хати баби Наді приїхало телебачення. Журналісти з каналу “Село TV”.

— Ми почули, що у вас рослина-ентертейнер. Можна зняти сюжет?

— Та знімайте, тільки не забудьте про шкарпетки. Я їх щойно розвісила біля цибулі, вона любить кольорове.

Журналісти нарізали, і з кожним рухом камери знімальна група починала кахикати, хихикати, потім — реготати.

— Що це? Чого я сміюся? — кричала ведуча Оля, втираючи сльози. — Я ж... я ж професіонал!

— Тепер ти — Цибульна зірка, Олю, — сказав оператор, хапаючись за живіт.

НАУКОВЦІ І ТЕОРІЇ

До Веселої Долини прибули ботаніки, біологи і навіть один психотерапевт.

— Це не просто цибуля, — казав доктор Левченко, стоячи з лупою. — Це — соціальна революція! Рослина, яка змінює емоційний стан. У неї... феромони гумору!

— Які ще феромони? — баба Надя аж хрестилась. — Вона просто з добрим серцем. Як мій покійний Йосип. Той теж плакати не давав — або тікала, або сміялась.

КОМЕРЦІЯ?

Спробували вирощувати ще.

— Я садила три рядки! — казала сусідка Текля. — А вийшли — звичайні. Як в “АТБ”. Ріжеш — сльози. Ніяких анекдотів.

Тільки Любка залишалась “особливою”.

Бабі пропонували продати грядку. За неї давали:

• дві корови,
   
• холодильник,
   
• путівку в Моршин.
   

— Я Любку не віддам, — твердо казала Надя. — Вона — не про гроші. Вона — про щастя.

ФІНАЛ? ПОЧАТОК!

Любка дожила до осені. Але перед тим, як згинути в банці для лечо, вона встигла “пустити насіння”.

Наступного року баба Надя посадила цілу ділянку “позитивної цибулі”. В селі вже не сварились. Просто дарували один одному цибулини.

І напис над хатою баби:

“Цибуля, яка не ріже — а лікує. Від нудьги, зневіри й телевізора.”

P.S. Гурт “Океан Ельзи” на концерті в Полтаві присвятив пісню “Я не здамся без бою” цибулі Любці. І Святослав Вакарчук сказав:

— Якщо в Україні навіть цибуля смішить — ми точно непереможні.