26. ДИСКОТЕКА 2010 І КАСЕТНА РОМАНТИКА

— Петре, ти знову того магнітофона з сараю витяг? — з підозрою спитала баба Стефа, визираючи з-під квітчастої хустки.

— Та він ще фору дасть вашому телевізору! — гордо відповів дядько Петро, витираючи піт з чола. — О! Чуєш, як басить?

Магнітофон "Весна-212" дійсно басив, хоч і трохи хрипів, мов після ночі на холоді. Петро влаштовував щорічну сільську дискотеку — подію, на яку чекали всі: від наймолодших до найстарших, бо знали, що з’явиться дід Семен і станцює брейк.

П’ЯТНИЦЯ, 19:00. БІЛЯ КЛУБУ.

— Йо, Іване, ти чув, сьогодні “Океан Ельзи” буде! — підбіг Микола з сусіднього села. — Марічка прийде, то не прозівай.

— Та ти шо? — Іван нервово поправив комірець футболки з написом “Diesel”, хоча куплена була на базарі в Жмеринці.

— Не просто прийде, а в сукні! У тій! Синій, з квіточками. Ти мусиш зробити хід!

Іван ковтнув повітря, як корова воду після літньої спеки. І вирішив: сьогодні або ніколи.

20:23. ПІК ДИСКОТЕКИ. ПІСНЯ: “ЗЕЛЕНІ ОЧІ”

— А зараз, — голос Петра затріщав у мікрофоні, — спеціально для тих, хто ще не наважився! Пісня, під яку зізнаються в коханні! “Зелені очі”! Опа!

Мелодія заповнила клуб. Колонка затремтіла, як баба Ганя, коли бачить мишу.

Іван підійшов до Марічки.

— Танцюєш?

— Танцюю, — всміхнулася вона, і в той момент у нього серце йоги зробило “брейкданс”.

Вони танцювали мовчки. Лише мелодія, серця і запах “Шипру”, який Іван намазав за вухами. Він дивився в її очі, а вона — у його... майже як в кліпі.

— У тебе теж зелені очі, — прошепотів Іван.

— Я знаю, — усміхнулась Марічка. — І що з того?

— Ну... я теж знаю дещо. Що люблю.

— Ти шо, прямо так?

— Прямо, як Петро колонки розставляв!

Раптом — ПШШШШШШ!!! — колонка затріщала, замерехтіла і... вибухнула димом.

— Та твою касету! — закричав дядько Петро, кидаючись до пристрою. — Горю, мамо! Вода, сода, що-небудь!

Петро вдарив по колонці рушником, як баба по муху, але рука ковзнула по гарячому металу.

— Ай, холєра ясна! Обпікся, а воно ще й “Зелені очі” не дограло!

— То знак! — сказала баба Стефа. — Пісня не закінчилась, бо любов ще триває!

— Та то, може, просто фаза коротнула, — буркнув дід Семен, але навіть він посміхнувся.

ЧЕРЕЗ ТИЖДЕНЬ. КРАМНИЦЯ.

— Іване, ти чув, Марічка тепер твоя дівчина? — з прищуром спитала продавчиня Галина.

— Та... Ну, танцювали. І колонка вибухла. Але так — моя.

— То як там “Зелені очі”? — підморгнула Галина.

— Не пісня. Жива. І дивиться прямо в серце, — відповів Іван, дивлячись на світлофор, який замигав зеленим.

P.S. Петро з того часу став знаменитим як перший діджей села, що отримав опік в ім’я кохання. Магнітофон так і стоїть у клубі, з табличкою:

“Тут звучала любов. І диміла касета.”