1 Розділ

Ранкове місто прокидалося під м'який шелест вітру та світло сонця, що повільно піднімалося над горизонтом. Кері нахилився вперед, міцно тримаючи кермо байка, який вже став частиною його повсякденного життя. Вітер обдував його біле, майже сріблясте волосся, яке плавно розвивалося за ним, коли він мчав вулицями. Байк був його свободою, швидкістю і силою одночасно. Це була ще одна сторона його життя, як і волейбол, капітанство та бокс.

Зупинившись на світлофорі, Кері витер краплі поту з чола і на мить зазирнув у своє відображення в дзеркалі. У темних окулярах і чорній шкірянці він виглядав впевнено і спокійно. Але під зовнішньою самовпевненістю часто ховалася турбота про майбутнє, про відповідальність, яку він ніс як частина родини, що володіла великою компанією. Його брат Даник завжди був спокійнішим, більш зосередженим на мистецтві і, можливо, трохи менш публічним. Але їхня зв'язок, як у братів-близнюків, була непорушною.

Кері дав газу, як тільки засвітився зелений, і байк знову набрав швидкість, мчачи до коледжу. Всі вже знали про його прихід, тому що звук мотору завжди видавав його наближення. Коледж, куди він прямував, був одним із найпрестижніших у місті, а Кері, Даник і їхня подруга Ліна були в центрі уваги.

Перед воротами коледжу вже зібралася невелика група студентів. Дехто з них кидав погляди на дорогу, очікуючи, коли прибуде Кері. Він був відомий не лише як капітан волейбольної команди, але і як один з найуспішніших студентів. Його блискучі спортивні досягнення поєднувалися з природною харизмою. Момент, коли його байк гучно зупинився перед входом, став для багатьох чимось на зразок традиції.

— Ти як завжди вражаюче з'являєшся, — з усмішкою сказала Ліна, стоячи поруч із Даником, коли Кері зняв шолом і кинув окуляри у сумку. Ліна була красивою, але зовсім не так, як інші дівчата. Її творчість і захоплення кінним спортом зробили її унікальною. Вона була однією з найталановитіших студенток, і багато хто знав, що вона не тільки прекрасно співає, але й грає на піаніно і гітарі.

— Що, знову готуємося до концерту? — посміхнувся Кері, приєднуючись до них.

— Так, і нам знову доведеться все організовувати, — підтвердив Даник, спокійно оглядаючи друзів. Він завжди був більш врівноваженим, спокійним і серйозним, ніж Кері. Брат ніколи не заздрив популярності Кері, а сам був радий бути трохи в тіні, хоча його талант до співу і обізнаність у бізнесі робили його не менш помітним.

— Нас вже всі називають "Тріо Арена", — з усмішкою додала Ліна. — Мабуть, тому що ми відповідальні за всі головні заходи в коледжі: від концертів до спортивних змагань.

— "Тріо Арена"? — здивувався Кері. — Звучить цікаво, але це зобов’язує.

— А хіба ми коли-небудь уникали відповідальності? — спитав Даник з легким сміхом.

Кері глянув на своїх друзів, відчуваючи, що цей день обіцяє бути ще одним захоплюючим розділом їхнього життя.

Кері посміхнувся, задумливо потер підборіддя.

— Ні, не уникали. Але тепер це офіційно, нам доведеться виправдовувати очікування.

Вони пішли по доріжці вглиб кампусу. Сонячне світло грало на скляних фасадах будівель, а повітря було наповнене енергією студентського життя. Ліна, яка йшла поруч, махнула рукою до кількох своїх знайомих. Її усмішка була привітною, але навіть у простих рухах відчувалася якась особлива грація. Вона була популярною не тільки завдяки своїй красі, але й через її талант і лідерські якості.

— Ти плануєш співати на концерті? — запитав Кері, глянувши на неї.

— Звісно, — відповіла Ліна з легкою усмішкою. — Але цього разу хочу спробувати щось нове. Думаю, поєднати гру на гітарі з піаніно і створити новий аранжмент для пісні. Що думаєш?

— Звучить амбітно, але це твоє амплуа, — погодився Даник, подивившись на неї. Його завжди вражало те, як Ліна могла з легкістю поєднувати різні види творчості. Її талант до музики був не просто хобі, а справжнім мистецтвом.

— Мені подобається ідея, — підтвердив Кері. — Тільки, як завжди, не перенапружуйся.

— Це ж я, — Ліна підморгнула. — Я знаю, що роблю.

— До речі, Кері, у тебе ж сьогодні тренування з командою? — запитав Даник. — Що думаєш про наших нових гравців?

— Так, тренування після обіду, — відповів Кері, трохи напружившись. — Новачки непогані, але деяким з них ще не вистачає впевненості. Будемо працювати над цим.

— А ти ще й бокс не забувай, — додала Ліна, кинувши на нього погляд. — Невже всі ці навантаження не занадто для тебе?

— Я люблю виклики, — посміхнувся Кері. — До того ж, треба тримати себе у формі. Ніколи не знаєш, коли доведеться щось вирішувати не словами.

Даник і Ліна обмінялися поглядами, розуміючи, що в цих словах була частка правди. Кері завжди був тим, хто кидався в бій, коли справа доходила до захисту близьких або відстоювання власних принципів.

— До речі, ти встиг підготувати матеріали для майбутньої конференції? — запитав Даник у брата, коли вони підійшли до головного корпусу коледжу.

— Звісно, — відповів Кері. — Хоча мені більше подобається фізична активність, ніж ці офіційні виступи. Але ми ж "Тріо Арена", так?

Ліна засміялася.

— Точно, "Тріо Арена"! Завжди в центрі подій.

Тільки-но вони зайшли в головну будівлю, відчуття було наче на сцені, де кожен їхній крок привертав увагу. Студенти кидали погляди, хтось шепотів, хтось махав руками. Кері, Даник і Ліна дійсно стали частиною незримого ядра коледжу, навколо якого оберталося студентське життя.

Попереду на них чекали не лише чергові лекції, але й нові завдання, які вимагали ще більше відповідальності й часу. Концерт наближався, спортивні турніри та вечори виставок уже були на горизонті, і вони знали, що повинні залишатися найкращими. Але їм це подобалося.

— До зустрічі на перерві? — запитав Кері, коли вони розходилися по своїх класах.

— Як завжди, — відповіла Ліна, зникаючи за дверима своєї аудиторії.

Даник просто кивнув і пішов у напрямку мистецької студії, де планував провести кілька годин за роботою над своїми новими картинами. Він був не просто художником, а тим, хто бачив у мистецтві сенс і глибину, яку мало хто міг зрозуміти з першого погляду.