Розділ 1: Шум великого міста вщухає

   Емілія відірвала погляд від екрана ноутбука, де мерехтіли непрочитані листи від її Нью-Йоркського агента. Знову відмови. Знову відчуття, ніби її слова губляться у безмежному океані літературних амбіцій великого міста. За вікном її крихітної квартири безперестанно гудів вечірній Нью-Йорк – какофонія таксі, сирен та нескінченних розмов. Цей шум, колись такий звичний і навіть надихаючий, сьогодні здавався нав’язливим і чужим.

     Телефон на журнальному столику задзвонив, різко розірвавши її задумливість. На дисплеї світилося ім’я тітки Керол. Емілія відчула, як у грудях похололо. Зазвичай тітка телефонувала лише з важливих, і, як правило, не дуже радісних новин.

— Емілія, люба, привіт, – голос тітки звучав стримано, з ледь помітною тривогою. — Як ти?

— Привіт. Я в порядку. Щось трапилося? – Емілія  намагалася зберегти спокій, хоча серце вже почало битися швидше.

    Наступні слова тітки впали на неї, як важкий камінь. Батько. Його здоров’я різко погіршилося. Лікарі не дають втішних прогнозів. А ще – борги. Ферма, яка була серцем їхньої родини протягом кількох поколінь, опинилася під загрозою втрати.

     Нью-Йорк, з його шаленим ритмом і розбитими мріями, миттєво збліднув, став неважливим. Перед очима постали знайомі краєвиди: зелені пагорби, безкраї поля, старий фермерський будинок з потрісканою фарбою на вікнах. Місце, де вона виросла, де кожний куточок зберігав частинку її дитинства. Містечко, яке вона колись залишила, прагнучи підкорити великий світ своїми історіями.

    Внутрішня боротьба була короткою, але інтенсивною. Кар’єра письменниці, її незалежність, її мрії – все це здалося крихким і далеким порівняно з образом хворого батька та загрозою втрати їхнього дому. Обов’язок переважив амбіції.

Рішення прийшло швидко, як порив вітру. Вона склала у валізу кілька необхідних речей і дивлячись на свою Нью-Йоркську квартиру вже не як на дім в якому вона відчувала спокій і затишок, а як на тимчасовий прихисток, який вона, можливо, залишає надовго.

    Дорога здавалася довгою і виснажливою. За вікном автомобіля миготіли пейзажі, поступово змінюючи міську метушню на спокійну провінційну тишу. З кожною милею шум великого міста вщухав, поступаючись місцем тривожним думкам про майбутнє та спогадам про минуле. Вона поверталася додому. До реальності, яку колись залишила позаду, сподіваючись ніколи не озиратися. Але життя, як виявилося, мало свої непередбачувані плани.