Коли душа сягає неба...

Віра (вірш-медитація)

⠀ "ВІРА"

Питаю у себе, що є справжня віра?
Занурююсь в тишу і в душу свою,
А перед очима птах – білий-білий
Мені розкриває тайну святу:

"Згадай, як вбігаючи в море бурхливе,
Ти якось побачив – воно "по коліна"
Тоді й нездійсненне стало можливим,
Бо серцем ти щиро у мене повірив.
Бувало невідання темінь лякає,
А ти не здаєшся, вдивляєшся в неї -
І диво: ти бачиш промінчик вже сяє –
Я світлу надію дарую зорею.
Звалились негоди і душать ридання,
Глибокий свій погляд підводиш до неба –
І знов розквітає блаженне світання,
То своїм крилом пригортаю до себе.
Ураз роздоріжжя зама́нить клубками
І кожна стежина торує свій шлях,
А ти віддаєшся своїм пориванням,
Крокуєш вперед – відганяю твій страх.
Коли ти стоїш під крутою горою,
Вагання хитають, чи зможеш піднятись,
Твій ангел шепоче: "Я поряд з тобою!"
Насправді, то я знов навчаю літати."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше