А Ясю дуже любить щастя.../ Народжені натхненням

А Ясю дуже любить щастя...

Рішучість, наполегливість і непосидко,
Нестерпність, винахідливість - оце все я.
Зі мною весело, бентежно - і не рідко...
Де Яська, там шаленство, не нудьга...

Ось раз не втрималась - розбила вазу -
Дарунок матері розлетівся умить...
І добре, хоча б брат поміг одразу 
Сліди незграбності від рідної прикрить...
 

Та цим ми не обмежились - і квіти
Так ненароком стали стоптаними враз...
Ой, лишенько, і що ж це нам робити?
Придумала! Букет для мами - це сюрприз від нас...

Ось прошу брата зі мною посидіти трохи:
Поласувати солоденьким, переглянути кіно...
А він старанно готувався до контрольної роботи,
Але прийшов... Ох, Ясько, як же будеш рятувать його?...

Ідея допомоги виникла спонтанно:
Немає вчителя - контрольної нема...
Якби ж я знала, що чекає наостанок:
Хмурий батько - ой недобрий знак...

Так день за днем зростаєм ми весело:
Мій старший брат завжди "допомогає".
Та в одну мить всі барви світу стерлись:
Стас - не рідний нам... Ця фраза серце крає...

Біжу за ним, укотре прагну помогти:
-Послухай, поки ми з тобою разом,
Знай, мій найрідніший брат - це ти...
Запам'ятай, ми - рідні, щоб не сталось...

Минулось. Зрозумів. Прийняв. Живемо далі.
Ось я - студентка вже. А ось - диплом.
Вертаюсь до домівки, де брат завжди чекає.
Тепер здійсниться мрія - працюватимем разОм.

Та він чомусь відсторонився, 
зустрічей так часто уникає...
Мабуть, знайшов подругу - і змінився...
Щось серце неспокійно так стискає...

І якось задивилася на нього, а потім,
Так замилувавшись, прагнула втекти.
А ж тут відбився струмом його дотик...
"...Він же не брат тобі..." О, Боже, поможи!

Не раз за ті думки, що, мов дурман,
У голові дзвеніли, запотиличник давала.
А тоді у батька визрів божевільний план:
Звести дочку з партнерським сином - от і кара...

Коли усе занадто закрутилось, 
Вже й про весілля почались розмови...
Я у божевіллі своїм загубилась,
Бо мрію лиш про нього. Точно хвора...

Втекла. Закрилася від світу. Як же бути?
Як своє серце змусити мовчать?
Чи зможе він прийняти? Чи погубить?
О, доленько, та скільки ще страждать?

- Послухай, Ясю, не край серце... і не плач... 
(Ох, рідний, якби все ти знав?) Він пригорнув до себе:
- Ти ж знаєш, ми не рідні, Ясенько... та... пробач...
В моєму серці інші почуття живуть до тебе...
Можливо, в мене параноя, та на мить
Здалося, що це може бути все взаємно.
Якщо ні, забудьмо цю розмову... лиш скажи...
- Ти й збожеволіти рішив удвох? - була не стримна...

І сльози щастя, радості полилися струмками.
Він поруч. І він також любить - не одна я.
А душі грілись трепетно вустами.
Ми разом все пройдем, усе здолаєм!...

____________

Присвячено книзі "Скарб його серця" талановитої Юліанни Бойлук