Глава 28. Те , що не можна повернути

Небо над прихистком було дивно тихе .

Навіть дракони поводилися насторожено -  ніби світ затримав подих .

Фенріс стояв нерухомо його вогняні очі стежили за горизонтом .

      - Щось не так , - тихо сказала я .

     - Так , - відповів він . - І це не буря .

У цей момент у дворі здійнявся шум .

Вершники зібралися до центральної вежі .

Я побачила Каела .

Він був серйозний , зосереджений.

     - Мірелло , - сказав він, підходячи ближче . - Ти маєш це знати .

     - Що сталося ? 

Він замовк , ніби зважував кожне слово.

      - Орден ланцюгів рухається.

Не як чутка , не як загроза .

Вони вже поруч .

 Моє серце стислося.

     - Чому ти кажеш це мені? 

  - Бо , - він подивився прямо в очі , - їхня ціль не прихисток. 

Я відчула,  як Фенріс напружився .

     - Вони йдуть по мене ? - прошепотіла я.

Каел не відповів одразу.

Це була гірша відповідь за будь-які слова .

     - Я не дозволю, - сказав він нарешті. - Не цього разу.

    - Ти вже колись дозволив ? - тихо спитала я .

Він здригнувся.

     - Так, -  визнав він . - І це те з чим я живу щодня .

Ми мовчали .

Між нами більше не було ворожості - лише правда,  яка болить .

     - Якщо вони прийдуть, - сказала я , - я не тікатиму .

Каел кивнув .

     - Я знав,  що ти так скажеш .

Фенріс розправив крила, і в повітрі з' явився жар .

    - Тоді готуйся , вершнице , - промовив він. - Справжній вибір ще попереду.