Глава 14 . Вогонь, який болить

Вечір у прихистку був спокійний.

Дракони відпочивали, небо темніло , і здавалося, що світ на мить дав нам перепочинок .

Я сиділа біля Фенріса , коли до нас підійшов один з вершників - світловолосий , усміхнений , з легким поглядом .

  - Ти добре тримаєшся в повітрі , - сказав він .

  - Не кожен новачок так літає .

  - Дякую, - відповіла я щиро .

Ми розговорилася . Ні про що особливе - про політ , про гори , про драконів.

Я сміялася. Вперше за довгий час.

Я не одразу помітила Каела .

Він стояв трохи осторонь.

Його погляд був темним , напруженим .

Рагор тихо фиркав , відчуваючи емоції свого вершника .

   - Тобі весело,- раптом пролунав різкий голос.

Я здригнулася.

    - Каеле ... - почала я,  не розуміючи,  чому він так говорить.

Не звертай уваги , - втрутився хлопець поруч . - Ми просто.

    - Я не з тобою говорю , - холодно перебив Каел .

Повітря між нами напружилося .

    - у тебе завжди хтось поруч , - сказав він тихіше , але від цього ще болючіше . А ти навіть не помічаєш,  хто. справді ризикує заради тебе .

       - Про що ти ? - спитала я.

Він замовк .

Стиснув кулаки.

    - Ні про що , - різко сказав Каел .-  Забудь .

Він розвернувся і пішов, залишивши після себе запах диму й не висловлених слів .

Я дивилася йому вслід, серце билося швидко й дивно .

      - Він бореться, - тихо сказав Фенріс.

      - З чим ? - прошепотіла я .

      - З тим що не можеш загасити вогнем .

Я опустила погляд .

І вперше зрозуміла: 

між ненавистю та почуттями іноді лише один крок .