Глава 9 . Зламаний ланцюг

Уночі прихисток був тихим .

Дракони відпочивали , згорнувшись кільцеми , а вогники багать мерехтіли , мов зорі на землі.

Я не могла заснути.

Фенріс лежав неподалік , але я відчувала : він теж не спить .

    - Ти казав що я дізнаюся правду . - Тихо промовила 

я . - Про тебе . 

Він мовчав кілька митей .

Потім його голос з'явився в моїй голові - глибокий, але втомлений.

     - Колись я був драконом Ордену Ланцюгів.

Моє серце здригнулося .

Я сіла ближче , але не перебила .

       - Мене не обирали . Мене зламали , - продовжує Фенріс. - Ланцюги були не лише з металу . Вони були в думках.

Я побачила це разом із ним: 

вогонь, що гасне ...

крики наказів ...

і біль , від якого не можна втекти .

         - Я служив їм , - сказав він . - Поки не відмовився спалити дитину . 

У мене перехопило подих .

     - За це мене покарали . Закували ще сильніше.

Але тоді з' являлася вона ... вершниця , яка не наказала , а  попросила .

       - Що з нею сталося ? - прошепотіла я.

   - Вона загинула ,- відповів Фенріс. - Але перед смертю зламала ланцюг . Не фізично  - серцем .

Я відчула,  як сльози відступають до очей .

      - І тому ти обрав мене ? 

        - Я не обирав , щоб замінити , - сказав він тихо.

         - Я обрав , бо ти залишилася . Ти не втекла.

Я простягнула руку і торкнулася теплої луски .

         - Я не дозволю їм знову закувати тебе . Ніколи .

Фенріс глибоко зітхнув.

      - Тоді будь готова,  Орден уже знає про тебе . 

Я підвела голову до темного неба .

Страх був поруч . Але тепер була й рішучість.

Ланцюг було зламано . 

І назад дороги не існувало.