Розділ 12.

Ранок Артема завжди однаковий: підйом, підтягування, віджимання, кілька вправ із гантелями та планка. Потім душ, кава і на роботу. Усе звично, без метушні та поспіху. Зранку він намагався ні про що особливо не думати, не засмічувати голову соцмережами, стрічками новин чи музикою. Любив тишу й лад у думках.

Та сьогодні в голові гудів цілий рій думок. Учора він швидко заснув – активний відпочинок на дачі та свіже повітря зробили своє. А от зранку думки не давали спокою. У ванній він знайшов сережки. Спочатку вирішив, що їх забула Настя. Але потім згадав, що бачив такі самі у вухах незнайомки.

А може, все-таки Настя? Хоча востаннє вона ночувала тут кілька тижнів тому. Та й узагалі останній місяць вони бачилися рідко: у нього робота, а в Насті – то свята, то гульки. То вона з подругами виїжджала за місто на вихідні, то кілька днів поспіль гуляли по клубах. Спілкувалися короткими дзвінками, і Настя вічно була чимось невдоволена. Розмови виходили напружені, на підвищених тонах. Якби вона залишила сережки, то сама б про це сказала, або ж Артем помітив би їх раніше. Хоча вчора він теж їх не бачив, натрапив лише сьогодні, коли голився.

У будь-якому разі є привід зустрітися, — подумав Артем, обриваючи потік роздумів. — Тільки де її тепер шукати?

З цими думками він відчинив авто й сів за кермо. Завівши двигун, Артем помітив сусідку Валентину Павлівну й привітно помахав їй рукою.

Треба буде ненав'язливо розпитати сусідку, — подумав він, виїжджаючи з двору.