Розділ 10.

Після чаювання з Валентиною Павлівною Лера повернулася додому й ще раз перевірила, чи всюди лад і чистота. Їй хотілося залишити по собі приємне враження. Речі вона вже спакувала, залишивши лише те, що планувала одягнути вранці. Поставила будильник раніше, щоб за жодних обставин не застати господаря, і взялася втілювати свій задум.

Дівчина вирішила залишити на полиці у ванній свої сережки. А що такого? Приймала душ і випадково забула. Звучить цілком природно й ненав’язливо. З ким не буває? Це були перлинні сережки Dior. Сама Лера вважала їх дещо масивними й навіть трохи зухвалими, але це був подарунок Вадима, тому вона їх носила. Тепер же їй було не шкода з ними розлучитися. Тож якщо Артем не поведеться на цю хитрість і не почне її шукати, через сережки Лера точно не засмутиться. А от через усе інше... мабуть, буде прикро.

Дівчина прислухалася до себе. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому їй так хочеться ще раз зустрітися з цим чоловіком. Дати собі другий шанс сподобатися йому? Лера усвідомлювала, що тоді, на дорозі, заплакана й розгублена, вона виглядала жалюгідно. Вона пам’ятала стримане роздратування Артема, його сухий тон, чіткі вказівки. Але ж він умів бути й іншим – уважним, турботливим, веселим.

Лері хотілося сподобатися такій людині, як Артем. Не викликати жалість чи співчуття, а саме сподобатися саме як жінка чоловіку. Зараз він здавався їй цілісним, справжнім, надійним. Від його речей і самої атмосфери квартири віяло особливою впорядкованістю та гармонією. Усе було на своїх місцях, нічого зайвого, і в цьому ладі відчувалася спокійна впевненість господаря.

Як же їй хотілося перевірити це враження. І переконатися, що серце її не підвело.