Коли цвітуть каштани

Розділ ІІ

Вони могли б іще довго так простояти, як два дерева серед незаселеної, безмовної пустелі, обіймаючись, зазираючи один одному в очі, усміхаючись та радо приймаючи на себе всі атмосферні опади, що лилися з небес. Однак Денні, відчувши, як здригнулася Селена після чергового перекату грому, опам’ятався першим і почав обдивлятися навкруги, аби знайти для них прихисток. Зрештою його погляд зупинився на вузькому брезентовому навісі якоїсь кав’ярні. Прийнявши рішення, він схопив кохану за руку і хутко потягнув туди.

Під навісом купчилося стільки людей, що ніде було курці клюнути, але деякі з них посунулися, звільнивши трохи місця для цієї красивої, зворушливої пари, за якою вони уже кілька хвилин мимоволі спостерігали.

Притулившись спинами до скляної вітрини, за якою повсякчас оберталися підставки з тістечками та круасанами, Селена та Денні, наскрізь промоклі, однак щасливі, трималися за руки та з надією вдивлялися вгору. Там йшла запекла боротьба світла з темрявою, і хоча епіцентр грозового фронту швидко пересувався кудись за межі міста, сліпа злива не хотіла здавати своїх позицій і надалі тримала в облозі всіх мешканців Парижа.

Несподівано хтось злегка торкнувся Селениного плеча. Вона повернула голову і побачила перед собою смуглявого чоловіка зі жвавими темними очима, низенького й трохи повнуватого, одягненого у чорні штанці та білу сорочку.

– Месьє Лоренцо? – здивовано вигукнула вона.

– Бонжорно, сеньйорито! – привітався він із найщирішою у світі посмішкою. – Пробачте, я не впізнав вас одразу. Скільки людей, mio Dio, скільки клопоту…

– А… а що ви тут робите? Теж ховаєтесь від дощу? – поцікавилась Селена.

– Ховаюся? – перепитав месьє Фаріні – Та що ви таке кажете! Я ніколи ні від чого не ховаюся, сеньйорито, хіба що інколи… від своєї тещи. Але вона, на щастя, зараз далеко. А тут я працюю, гарую без відпочинку зранку до ночі кожен божий день. І діти мої набувають мозолі, і дружина трудиться, не покладаючи рук. Уся наша родина тут.

Не давши їй отямитись і вимовити ще бодай слово, месьє Лоренцо Фаріні правою рукою спритно підхопив під лікоть Селену, а лівою – її супутника та повів їх обох всередину своєї кав’ярні (бо то була саме його кав’ярня), посадив за найкращий столик біля вікна, який давно уподобала його завсідниця, і заходився пригощати їх гарячою кавою та всілякими ласощами.

Умостившись на зручних шкіряних диванчиках, Селена та Денні мали змогу обігрітися, відпочити та вдосталь наговоритися. Турботливий господар жваво кружляв між обідніми столиками, особисто приймав замовлення від відвідувачів, яких ставало усе більше і більше, приділяючи при цьому виняткову увагу сеньйориті Деверньє. Спочатку він приніс для неї рушник, щоб вона могла просушити своє довге в’юнке волосся, яким він завжди захоплювався, потім два пледи, із болем у серці дивлячись, як ці двоє молодих людей тремтять у мокрих одежах, і звичайно – чергову порцію своєї фірмової кави.

І чого це месьє Фаріні перебував сьогодні у такому піднесеному настрої? Цілком можливо, що його неабияк надихнула присутність Селени, яка давно не заходила до нього. Він уже встиг перекинутися з нею кількома словами про останні новини у сфері мистецтва, обговорити найновіші газетні плітки та поділитися своїми, як завжди, неймовірними здогадами та припущеннями. А може, ця злива просто навіяла йому ностальгічні спогади про його далеку Батьківщину, про непередбачувану та мінливу погоду Італії.

Коли дощ послабився і вже не лив мов із відра, найсміливіші городяни почали вилазити з тимчасових схованок і пересуватися короткими перебіжками від дерева до кіоска, від кіоска до крамниці, від крамниці до метро. Деякі навпаки рушили неквапливо, аби насолодитися неймовірно свіжим і чистим повітрям. Відвідувачів у кав’ярні значно поменшало, через що месьє Лоренцо Фаріні, трохи втомлений, але досі збуджений, засмутився. Він розумів, що найближчим часом у його закладі навряд чи відбудеться подібний аншлаг.

Сидячи обличчям до виходу, Селена бачила, як він марно намагається зазвати до кав’ярні чоловіка та жінку середніх літ, які стояли на вулиці та невпевнено тулилися до вітрини. Не один раз темпераментний італієць звертався до них, запрошував зайти, привітно усміхаючись і жваво жестикулюючи, але щоразу отримував відмову. Уважно стежачи за цим німим спектаклем, Селена ніяк не могла збагнути, у чому справа. Вона поділилася своїми роздумами з Денні, і тепер вони обидва з неприхованим інтересом спостерігали, що ж буде далі.

Наполегливості та гостинності господаря могли б позаздрити особи королівської крові, бо зрештою всіма правдами та неправдами йому таки вдалося затягти боязку пару до свого закладу й посадити на диванчик. Коли Селена почула, як месьє Фаріні напружено і, чесно кажучи, майже безрезультатно намагається видобути зі своєї пам’яті хоча б якісь базові англійські фрази, заучені ним іще у школі, вона усе зрозуміла і вирішила прийти йому на допомогу.

Підійшовши до подружжя, вона звернулася до них чистою англійською мовою і люб’язно попросила дозволу сісти за столиком. Вони радісно закивали головами, їхні напружені обличчя розслабились, а ввічливо натягнуті усмішки стали цілком природніми. Месьє Лоренцо аж пританцьовував на місці, галантно поцілував Селені ручку, хіба що не зробив перед нею реверанс, і одразу зник. Вже за мить він повернувся з ковдрами для нових відвідувачів, а згодом особисто приніс їм дві філіжанки кави та круасани. Коли ж чоловік дістав з кишені гаманець, аби розплатитися, месьє Фаріні запротестував не менш енергійно, ніж робив це, коли запрошував їх до кав’ярні, а потім зобразив таку невдоволену міну, наче щойно хотіли образити його самого, його любу матінку, дружину, дітей, усіх тіток, дядечків та кузенів, а надто всіх представників італійської нації. Він був іще той артист!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше