Розділ V

Як і обіцяла, Селена і надалі приїжджала до батька в Буживаль кожні вихідні. Дивні події того суботнього дня хоча і залишили в її серці неприємний осад, однак незабаром пішли нанівець, заховавшись десь у глибинах пам’яті. Вона всіляко намагалася відігнати якомога далі будь-які підозри та страхи, з головою занурившись у роботу.

Якщо інколи месьє Деверньє забувався, неуважно слухав її розповіді та перепитував про щось вдруге, а то й по декілька разів поспіль, донька не звертала на це ніякої уваги. Ну й що з того? З ким не буває? Через постійну заклопотаність вона і сама не завжди пам’ятала, яке було число чи день тижня. Незначні прояви невдоволеності та дратівливості, які останнім часом вона почала помічати у батьковій поведінці, вона списувала на його вік, перевтому, самотність, а то й на негативний вплив оточуючого середовища чи погодні умови.

Однак під час чергового приїзду до батька Селена побачила, що його одяг, взуття, пледи, подушки, книжки та інші речі були розкидані по вітальні, що у кухні височіла гора брудного посуду, а в холодильнику догнивали овочі, фрукти та залишки їжі. Рушники і постільна білизна, які вона власноруч минулого разу завантажила у пральну машину, увімкнула необхідну програму і попросила потім розвісити їх, так і лежали в барабані. Не кажучи ані слова, вона скрізь прибрала, помила, купила нові продукти, допомогла приготувати обід. Але рівно за тиждень перед її очима постала та сама непривітна картина повного безладу і хаосу. От тоді вона насторожилася, адже її батько був напрочуд охайною людиною, і навіть попри той факт, що довгі роки він був вдівцем і сам виховував доньку, його оселя завжди сяяла чистотою та славилась завидною упорядкованістю.

Чимдалі ставало гірше. Якось Селена виявила загадкове зникнення трьох пошарпаних плетених стільців, які доти стояли на веранді. Вона давно пропонувала батькові влаштувати їм гідний спочинок на смітнику, оскільки вони були набагато старшими за неї. Проте він повсякчас віджартовувався, кажучи, що ці стільці пройшли з ним вогонь і воду, ставши невід’ємною часткою його найприємніших спогадів: вони були первістками серед меблів, які вони з дружиною придбали у перший рік подружнього життя. На цілком логічне запитання, чому тоді він вирішив їх позбутися саме зараз, батько тільки знизав плечима, не в змозі нічого пояснити. У той момент неприємний холодок пробіг у Селени по спині.

Порозпитувавши сусідів, чи бува не бачили вони когось підозрілого біля їхнього будинку, вона дещо дізналася. Один добродій, доволі говіркий чоловік середніх літ, розповів їй, що позавчора бачив, як месьє Деверньє розмовляв на своєму подвір’ї з якимось незнайомцем, схожим на майстра чи робітника (він був у темно-синьому комбінезоні з логотипом). Цих робітників, пояснив він, зараз повно шастає по їхньому місту, адже влада вирішила нарешті відремонтувати старий міст і нагнала сюди безліч всілякого народу. Так от, заінтригований цією обставиною, він між іншим поцікавився у месьє Деверньє, що у нього зламалося і що саме лагодив майстер. Однак той запевнив, що це просто його добрий знайомий на ім’я… Але ім’я він так і не пригадав, підсумував сусід.

Почувши цю історію, Селена забила на сполох. Вона забула про сон, майже не стуляла очей ні вдень, ні вночі, прискіпливо вдивляючись в обличчя кожного перехожого, що проходив повз будинок, а також влаштувавши на горищі справжній дозорний пункт. З цією метою вона видобула зі старої, запиленої коробки свій улюблений телескоп і замість того, щоб, як у дитинстві, стежити за рухом зірок на небі, наразі спостерігала за переміщенням усіх незнайомих осіб в околицях.

Найбільше її дратувало те, що батько весь час був незворушно спокійним, неупередженим, відстороненим, байдужим, навіть флегматичним. Він не збагнув суть Селениних маніпуляцій, а вона не наважувалась пояснити йому, що саме її бентежить. Як могла вона зізнатися, що підозрює наявність у нього провалів у пам’яті? Це б образило його. Тому вона вигадала неіснуючі справи, які їй начебто треба було неодмінно і терміново вирішити в Буживалі, і залишилася ще на кілька днів. При цьому довелося брехати і батькові, який, до речі, дуже зрадів приємній несподіванці, і мадам Аврелії, яка, здавалося, прихильно поставилася до її прохання подовжити вікенд до вівторка, насправді ж Селена чудово розуміла, що після повернення до Парижа могла отримати прочухана, адже її покровителька не терпіла неробства та байдикування без поважних причин.

Ці так звані «вихідні» вкрай вимотали Селену. Її фізичні та моральні сили були підірвані турботами по господарству, постійним недосипанням та нервовими зривами. Вона постійно сушила собі голову різними невирішеними питаннями. Може, вона сама усе це вигадала, сама себе залякала? А якщо ні? Вона не знала, що думати та як їй вчинити. Добре, що цього разу її побоювання виявилися марними. Нічого підозрілого, а тим паче поганого, не відбувалося. Маленьке містечко жило своїм життям, звичним тихим провінційним життям. Але що буде далі?

Безжальна рука неминучої, суворої долі вже посіяла в її серці зерна сумнівів та недовіри. Вона не могла точно пригадати, коли прийшов той фатальний день і сталося те непоправне лихо, про яке її попереджали. Розриваючись між двома оселями, Селена мало що помічала. Після останньої батькової витівки, на перший погляд зовсім невинної, вона вже не знала, що таке душевний спокій, та й взагалі спокій. Якщо раніше вона приїздила в Буживаль відпочити, насолодитися природою, тишею, спілкуванням, тим спілкуванням, від якого колись сама відмовилася, виходячи лише з власних егоїстичних амбіцій, то зараз її відвідини були не просто виявом поваги доньки до батька, це був ретельно завуальований контроль, шпигунське спостереження, робота під прикриттям.