Розділ ІІ

Нарешті важкий шлях подолано, і Селена мала змогу сидіти на чомусь нерухомому, що не підстрибує, не смикається й не нахиляється. З яким невимовним блаженством вона вмостилася на м’якому диванчику в охайному та просторому вестибюлі готельно-оздоровчого комплексу, який розташувався у центрі місцевого бальнеологічного курорту.

То була не лікарня, яка ще з дитинства навіювала на неї побожний страх і відразу. Тут не вітав нудотний запах медикаментів, у коридорах не купчилися хворі, а персонал не носив білих халатів та не шастав без пуття туди й назад, роблячи вигляд, що у нього багато справ, відверто ігноруючи тих бідолах, що сумирно чекали їхньої аудієнції. Цей невинний профілактичний заклад пропонував зцілення та зміцнення здоров’я за допомогою впливу на організм людини виключно природних факторів – гірського клімату, чистого повітря, просякнутого запахами лугових трав і хвойних дерев, мінеральних вод, термальних джерел та лікувальної грязі.

Підлогу вестибюлю встилало світло-кремове килимове покриття, яке мало незаперечні переваги перед голим паркетом, лінолеумом чи керамічною плиткою, оскільки візуально збільшувало приміщення і володіло доброю звукоізоляцією, поглинаючи кроки та зайві шуми. Стіни були пофарбовані у бежевий матовий колір, що не різав очі та вдало гармоніював із денним світлом, та прикрашені картинами із зображенням місцевих пейзажів – мальовничих рівнин, високих гір та озер із кришталевою водою. На металевих підставках, розставлених по периметру, пряними ароматами духмяніли квіти, а у центрі, на масивному столі, красувався величезний акваріум із різнобарвними морськими рибками та живими рослинами.

Ані годинників, що постійно нагадують, скільки часу щодня витрачається даремно, ані телефонів з їхніми настирливими дзвінками, які, по суті, спонукають до такого самого марнування часу. Не було тут і кондиціонерів чи бодай якихось примітивних вентиляторів. Можливо, вони були вправно приховані, принаймні Селена з її допитливим характером, ретельно роззирнувшись і не завваживши нічого підозрілого, так і не збагнула, звідки ж струменіла приємна прохолода. Маленький штучний фонтан-водоспад, що тулився в одному з кутків і тихо дзюркотів собі під ніс, вона одразу викреслила зі списку підозрюваних, адже він не був здатен наситити вологою такий великий простір.

Так звані французькі вікна, які займали усю площину стін від підлоги до стелі, були широко прочинені, з них відкривався чудовий вид на затишний внутрішній дворик. Звідти линув цілющий аромат ефірних масел, що заспокоював й водночас бадьорив. Жадібно вдихнувши смолисто-гіркувате, терпке повітря, яке миттєво заполонило спраглі легені, Селена відчула, як по всьому тілу розлилося приємне тепло, мозок очистився від нав’язливих думок і поринув у стан нірвани, тобто стан абсолютного спокою, цілковитої задоволеності та відірваності від зовнішнього світу. У її голові паморочилось, руки трохи заніміли, ноги зробилися ватними, а повіки почали стулялися.

Незабаром майже над самим її вухом щось зашелестіло, потім почулося делікатне кахикання. Хтось звернувся до неї ледь чутним лагідним голосом:

– Мадемуазель…

Вона повільно розплющила очі, її розгублений, напівсонний погляд одразу втупився у нереальне, майже казкове створіння з янгольським обличчям, мигдалевидними сірими очима та пухким ротиком, що розтягнувся у привітній усмішці.

– Мадемуазель… – несміливо повторила зовсім юна дівчина, вдягнена у ніжно-блакитну сукню з рукавами-крильцями, яка вигідно підкреслювала її тендітні форми. Схрещеними навхрест руками вона притискала до грудей теку з паперами. – Мадемуазель Деверньє?

Селена ствердно кивнула.

– Вас чекають. Прошу, – сказала чарівна особа, жестом запропонувавши йти за нею.

Глянувши наостанок на прекрасні хвойні дерева, що заманливо визирали з дворика, Селена швидко підвелася та впевнено подалася за дівчиною. Перетнувши вестибюль, вони потрапили до широкого коридору, щиро залитого теплими сонячними променями, які сочилися з усіх вікон. Її серце калатало, руки тремтіли, стрункі ноги, взуті в босоніжки на невисоких підборах, поважчали і ледве пересувалися, по спині пробігла хвороблива дрож. Надмірне хвилювання і напружена дальня дорога давалися взнаки. Вона почувалася так, ніби зараз їй належало здавати важливий іспит, а вона не була до нього готова.

«А може, це і є справжній іспит, – думала вона, – найсерйозніший, найважчий, найсуворіший. І зветься він – Життя!»

Помітивши, що Селена стишує ходу, її супутниця теж пригальмувала.

– Що з вами, мадемуазель? Вам недобре? – спитала вона голосом, сповненим щирої тривоги.

– Ні… ні… усе гаразд, – поспішила відповісти Селена тремтячими вустами. – Нам іще далеко?

– Ми майже прийшли.

Вони звернули ліворуч і опинилися в іншому коридорі, набагато вужчому і вже без вікон, по обох боках якого проглядалися білі двері кабінетів. Їх Селена ненавиділа не менш ніж лікарні, що вже казати про людей, які сиділи в тих кабінетах і приймали відвідувачів з такими бундючними обличчями, наче вони були коронованими особами, що зглянулись зрештою на своїх ницих підлеглих. Лише згадка про це змусила її презирливо здригнутися. На щастя, дівчина, що її супроводжувала, не пішла далі, а зупинилася біля двостулкових дверей.

– Прошу сюди, мадемуазель, – прощебетала вона, розчахнувши одразу дві їхні половинки.

Коли Селена переступила поріг, її обличчя ледве торкнувся легкий вітерець, який приніс дурманні, маслянисті запахи хвої та п’янкі, солодкуваті аромати лаванди і жасмину. Перед її очима постав садок, що потопав у буйній зелені вічнозелених кипарисів, ялин, сосен і кедрів. Його головною окрасою був штучний ставок, обрамований бортиком із сірих морських камінців та подекуди порослий високим очеретом. На спокійній водяній гладі, що іскрилася на сонці, граційно спочивали жовті та білі лілії. Через ставок був перекинутий дерев’яний місток, який виконував радше декоративну функцію, адже повністю обійти водойму було нескладно. Низенький живопліт, що складався з чагарників та ліан, виступав природним кордоном цього прекрасного саду. Десь там, вдалечині тягнулись живописні луки та вимальовувались обриси пихатої гірської гряди, яка чіплялась своїми льодяними біло-блакитними вершинами за небокрай.