Розділ ХІV

Колись давно, іще до Селениної появи на світ, ім’я мадам Аврелії багато в кого не сходило з вуст. Пробігали роки, минали десятиліття, а колеги, студенти або випадкові знайомі не припиняли жваво обговорювати її життя, але ніхто й ніколи не прохопився на її адресу жодним поганим словом. Її поважали як особистість, обожнювали як художницю та захоплювалися нею як жінкою. Вона ж, яка змалку мало не жебракувала, а наразі була щедро обласкана славою, увагою та грошима, змогла зберегти у своєму серці доброту та чуйність.

Трапляється так, що людина, досягнувши високого статусу в суспільстві та маючи за плечима чималий досвід, починає ставитися до інших зверхньо та гордовито. Мадам Аврелія була позбавлена такого недоліку і вважалась еталоном ввічливості та інтелігентності. До усіх співрозмовників, винятком виступали хіба що найближчі друзі (а їх було небагато), вона зверталася не інакше, ніж на «ви»: чи то до вихованців, яких вона навчала професійній майстерності; чи то до швейцарів чи портьє, що зустрічали її у готелі й тягали її валізи; чи то до покоївок, які прибирали у неї в номері; чи то до барменів або офіціантів, які готували їй напої та приносили їжу. Вона зверталася так навіть до неповнолітньої дитини, через що вона, особливо якщо то була якась зовсім дрібна малеча, починала з подивом витріщати на тітоньку свої невинні оченята й безпорадно озиратися на всі боки, марно намагаючись збагнути, а хто ж такі оті «ви», якщо воно тут лише «одне».

Справжнє ім’я цієї поважної леді, яке дісталося їй від батьків, було не менш екстравагантним, ніж вона сама – Емма Аврелія Беттенкорт. І вона несла його по життю з високо піднятою головою.

Деякі охочі попліткувати невігласи подейкували, що її пращурами були аристократи з блакитною кров’ю, заможні та владні, які примудрилися промотати свій величезний спадок. Натомість всім було достеменно відомо про соціальне походження мадам Аврелії. Вона сама часто розповідала, що її родовід походить із невеликого містечка на Півдні Франції, що її батько був талановитим столяром, майстром на всі руки, який займався різноманітними справами – від елементарної обробки деревини, варіння клеїв і лаків до виготовлення унікальних меблів. У далекій глушині, де мешкала їхня багатодітна родина, важко було знайти пристойну роботу чи отримати від клієнтів постійні замовлення, тому йому доводилось перебиватися нестабільним заробітком.

Її мати була домогосподаркою, а заразом і пралею. Вона поклала свою вроду та здоров’я на вівтар сімейного затишку й добробуту, брудною та важкою працею здобуваючи мізерну копійчину, допомагаючи чоловікові розплатитися з нескінченними боргами у нестабільні, мінливі та скрутні часи. Коли ж ті часи остаточно доконали іще не стару матусю, і вона спочила з миром, мадемуазель Беттенкорт була іще підлітком. За кілька років не стало і її батька, тоді вона, не бажаючи висіти на шиї у своїх старших сестер і братів, подалася підкорювати столицю. Про свої подальші пригоди мадам Аврелія не любила згадувати.

Отже, чутки про її шляхетне походження були недоречними, хоча певне невловиме підґрунтя вони усе-таки під собою мали. Здавалося, що її постава справжньої леді, завжди випрямлена спина, владне підборіддя, безстрашний, сповнений самоповаги погляд, вишукані манери, лункий голос сформувалися під пильним наглядом гувернанток, які з дитинства змушували її сидіти рівно та не ловити гав, граючи нудні гами на фортепіано. А її ґрунтовні знання з історії, міфології, художньої літератури, поезії, образотворчого мистецтва, математики, психології, політики, зрештою її кмітливість та ерудиція – хіба не результат титанічної роботи найкращих домашніх вчителів і репетиторів?

Попри те, що мадам Аврелії було 62 роки, вона ніколи не була заміжня. Однак це не означало, що вона була позбавлена чоловічої прихильності, навпаки, про її бурхливі романи складали оповідки, а кількість шанувальників, які юрмилися біля її ніг, тільки збільшувалась. Єдине, що не пасувало богемному стилю життя Емми Аврелії Беттенкорт, це форма звертання «мадемуазель», яка у Франції визначає позашлюбний статус жінки. Тому, коли їй перевалило далеко за тридцять, вона вирішила кардинально змінити ситуацію, навмисно ставлячи перед своїм ім’ям незмінне «мадам», аж поки воно навіки не вкоренилось у свідомості оточуючих. Згодом слово «Мадам» у паризьких мистецьких колах невимушено почало вживатися як її прозивне ім’я.

Наразі ця світська левиця із благородним серцем, жива легенда сучасності запропонувала Селені, невідомій поки художниці, працювати разом. Незабаром Мадам влаштовувала чергову виставку картин у власній галереї. З метою трохи оживити цю подеколи прісну подію, додати до неї гострої перчинки, вона вирішила крім іншого виставити роботи молодих талантів, пошуком яких активно займалася. Колишня вихованка, одна з перших учениць в інституті, її незмінна улюблениця підходила на всі сто! Добре, що Селена мала значний художній доробок у вигляді як незакінчених ескізів, так і готових картин, які були розкидані по всіх кутках її квартири і які мадам Аврелія, покладаючись на свою не лише професійну, а й жіночу інтуїцію, мала намір відібрати особисто.

Випадкова зустріч у кав’ярні стала для Селени неймовірним подарунком долі. Уже наступного дня вона завітала до галереї Мадам і з того часу кожну вільну годину намагалася приходити туди, проте таких щасливих годин було небагато. Наче навмисно, у реставраційній майстерні Лувру накопичилось багато роботи, і вона вимушена була засиджуватись у музеї допізна. А на вихідних вони з викладачкою будували плани, розробляли нові проекти, бувало сідали кожна за свій мольберт і малювали досхочу, постійно розмовляючи. Пам’ятаючи впертість та наполегливість своєї студентки, мадам Аврелія всіляко заохочувала її до імпровізації, до створення власних картин. На диво, та духовна криза, яку переживала Селена через неможливість спілкуватися з Денні, не завадила їй зібрати себе в шори та як слід зосередитись, внаслідок чого за короткий термін її оселя поповнилася дюжиною нових яскравих полотен.