Розділ VІІІ

Час… Селена завжди сприймала його не як банальну фізичну величину, не як одиницю виміру, не як загальну форму буття, навіть не як філософську категорію. Він був чимось незбагненим і неосяжним, ефемерною таємницею і загадкою. Загадками вона вважала будь-які події, явища і навіть вчинки, які не піддавалися елементарній логіці, тобто законам людського мислення.

Приміром, Селена ніяк не могла зрозуміти, від чого залежала періодичність їхніх з Денні розмов. Вона ніколи не дзвонила йому сама, бо навіть не знала його номера – щоразу на маленькому екрані радіотелефону замість цифр з’являлися порожні рисочки, які наче насміхалися з неї, зловтішаючись з її безпорадності. Перший крок завжди робив він, телефонуючи здебільшого ближче до опівночі, а тоді вони теревенили декілька годин поспіль, не в змозі відірватись один від одного. Інколи, ставлячи гарячу слухавку на базу для підзарядки, Селена споглядала, як на тлі чорного неба уже жевріли перші проблиски рожевого світанку. Часу на сон у неї лишалося дуже мало, а вранці треба було йти на роботу.

Якось їй спало на думку, що у цих дзвінках криється певна закономірність. Це невинне припущення, що виникло суто інтуїтивно, не маючи під собою ніякого серйозного підґрунтя, згодом почало розростатися та переслідувати її: щось було не так, якась обставина чи ознака не вкладалася у розмірений, монотонний хід її повсякдення. І тоді Селена почала ретельно пригадувати усі події саме у тій послідовності, в якій вони відбувалися.

– Коли Денні зателефонував вперше, то він помилився номером… – вголос розмірковувала вона, обравши у співбесідниці кішку. – Так… Розмова видалась надто короткою і… неприємною. Я кинула слухавку. Згодом він передзвонив. Ми трохи побалакали, і я поводилася вже більш привітно. Після цього він об’явився знов. Коли ж це сталося? Наступного вечора? Точно. А потім іще через день, здається. Чи через два? Не пам’ятаю. Ну той що з того? Хіба це так важливо?

Навіть якщо Матильда розуміла її, і навіть якщо б хотіла підтримати діалог, вона однаково не могла зробити більшого, ніж уважно слухати хазяйку та тихесенько муркотіти, переминаючи передніми лапками.

Тож Селені довелося покладатися тільки на власні сили. Одного похмурого й непривітного вечора вона видобула з шухлядки стола новенький блокнот і занотовувала у ньому всілякі числа й дати, з яких потім склала графіки та діаграми, словом, вдалася до банальної нумерології. Проте не минуло й години, як вона пошкодувала, що даремно згаяла купу свого часу й зусиль, та закинула цю науку світ за очі. Вона намагалась облишити безглузді думки, але вони настирливим бумерангом поверталися назад. Механізм сумнівів та підозр уже був запущений. Селена власноруч, хоч і ненавмисно, всіляко сприяла цьому і тепер не заспокоїться, поки не розв’яже складний ребус.

Голі, холодні цифри, хоч додавай їх, хоч віднімай, хоч розфарбуй у всі кольори веселки, зрештою нічим їй не допомогли. Тоді вона спробувала віднайти закономірність дзвінків залежно від днів тижня, але й тут зазнала поразки – їхні нічні розмови відбувались у різні дні, будь то вихідні чи будні, і не підпадали під жодну схему. Коли ж з часу їхнього телефонного знайомства минуло приблизно чотири місяці, Селена знов повернулася до аналітичних роздумів. Наразі у її розпорядженні був вагоміший матеріал для дослідження, тому знайти об’єктивний та постійний взаємозв’язок між подіями та явищами, розгадати сутність цього зв’язку здавалося їй більш можливим та вірогідним.

А що як усе це якось пов’язано із фазами Місяця? Треба віддати належне її винахідливості, цього разу їй пощастило більше. Взявши відповідний зоряний календар і наклавши на нього ті дати, які пам’ятала і вже завбачливо записала у блокнот, вона отримала доволі обнадійливу інформацію. Отже, уперше вона розмовляла з Денні, нехай і не довго, і не зовсім ввічливо (Селена скривилася, вкотре картаючи себе і густо червоніючи), коли Місяць був у повні і мав вигляд правильного яскравого диска. Того вечора вона збиралася малювати на терасі, але небо зненацька затягло грозовими хмарами і почалася нечувана злива. Лише цією обставиною, яка завадила її творчим планам, вона може хоч трохи виправдати свою ганебну поведінку.

Припустивши, що знайшла першу зачіпку, Селена зраділа. Вона тішила себе думкою, що саме її ім’я, а назвали її на честь давньогрецької богині Місяця, допоможе отримати підказку. Добре. Що далі? А далі ставало цікавіше – кілька їхніх розмов відбувалися в інші фази, зокрема при Молодому, Прибуваючому чи Спадаючому Місяці. Однак вона чомусь не пригадувала, щоб хоча б раз побачила його на небі, коли зі слухавкою у руці сиділа на терасі. Дивно. А втім, спочатку вона не звернула увагу на такий важливий факт, про що згодом пошкодувала.

Якби у житті все так просто з’ясовувалось і вирішувалось, то й проблем би не було. Селена навіть не встигла як слід насолодитися своїм новим відкриттям, як збагнула, що і цей план вельми недосконалий: багато, багато ночей, проведених у розмовах з Денні, залишалися поза ним. Що ж робити?

Зрештою хіба не простіше було б замість вигадування неймовірних версій, просто спитати у нього самого, аби раз і назавжди розвіяти усі сумніви? Але Селена мовчала. Тим паче, ця нав’язлива ідея чи хвороблива мана (можна називати як завгодно) зникала щоразу, як він дзвонив, і вони знов теревенили до ранку. Після першої дюжини задушевних телефонних розмов, кожен із них міг із впевненістю сказати, що знає про іншого майже все. Дитинство, юність, родина, друзі, робота, захоплення, уподобання – усе було як на долоні. Їхні стосунки поступово переростали у глибоку духовну прив’язаність, щиру дружбу, а можливо, і у щось більше.