Розділ VІ

Отримавши постійну роботу, Селена мала віднайти пристойне, а головне, зручне житло, оскільки добиратися до Лувру з дешевої квартирки на околиці столиці, в якій вона досі тулилася разом із подругою Летицією, було надто довго та затратно. З іншого боку, оренда житла в Парижі, ближче до центральних артерій міста, неабияк била по кишенях вчорашніх студенток, і навіть дві складені до купи зарплатні навряд чи врятували б ситуацію.

Проте Селена, особа настирлива та невгамовна, не збиралася так просто здаватися. Завзято штудіюючи газетні шпальти, одного таки дня вона натрапила на об’яву, яка зацікавила її перш за все тим, що прізвище орендодавця було таким самим, яке носила її люба тітонька Франсуаза. У такому несподіваному збігу вона відчула, так би мовити, руку Провидіння, вирішивши, що воно виявило до неї свою прихильність та допомогло витягнути щасливий жереб.

За попереднім описом квартира її цілком влаштовувала – і горішній поверх, до того ж з мансардою, і велика кімната, яку можна використовувати як художню студію, і відкрита тераса, і район недалеко від набережної Сени, про що вона і мріяти не насмілювалась, і зручна транспортна розв’язка. Підходило все, а от ціна? Ціна в об’яві вказана чомусь не була. Розпливчаста фраза «оплата за домовленістю» скоріше лякала, ніж заспокоювала. Вірніше, лякала вона тільки Летицію, яка не поділяла її сліпого ентузіазму, повсякчас тараторила: «Ти що, дурненька, не розумієш, у скільки обійдеться нам така шикарна квартира!» та жартома крутила вказівним пальцем біля своєї скроні.

Однак Селена не звикла зупинятися на півдорозі, тому одразу подзвонила за вказаним номером. Не відступила вона і тоді, коли замість прямих відповідей на свої запитання, отримала запрошення від хазяйки обговорити всі нюанси за філіжанкою чаю. Взявши за руку Летицію, яка досі несамовито пручалася, вона потягла її на призначену зустріч і відпустила лише тоді, коли вони піднялися на шостий поверх, знайшли потрібну квартиру і натиснули на кнопку дзвінка.

Двері їм відчинила приємна літня жінка років сімдесяти, середнього зросту, зі стрункою, як у дівчини, фігурою та граційною осанкою. Вона була вдягнена у скромну темно-зелену сукню довжиною трохи нижче колін, з білим комірцем, чотирма великими ґудзиками та нагрудними кишеньками. Шкіряний чорний пасок вдало підкреслював тонку талію. Блакитні очі разюче виділялися на її блідому обличчі, яке досі зберігало ознаки колишньої вроди. Наразі ця врода, примножена прожитими роками та життєвою мудрістю, стала більш вишуканою, наче вино, яке розкриває свої справжні аромати лише після багаторічної витримки. Її сиве волосся було акуратно зібране й затягнуте у вузол на потилиці, жодна волосинка не вибивалася з-під тугої зачіски.

– Доброго дня! – привіталася Селена. – Мадам Клеман?

– Так, – підтвердила жінка. – Доброго дня! А ви мадемуазель Селена?

– Це я. Зі мною також моя подруга Летиція, – сказала вона і, не обертаючись, понишпоривши рукою десь позаду себе, витягла за спідницю свою потенційну співмешканку, яка досі ховалася в неї за спиною.

– Дуже добре, дуже добре. Ласкаво прошу. Проходьте.

Господиня ширше розтулила вхідні двері та ступила крок назад, разом із теплим вітерцем впускаючи у свою оселю молоду плоть і кров. Переступивши поріг, дівчата одразу опинились у затишній та світлій кімнаті, по стінах якої грайливо стрибали сонячні зайчики, що відбивалися від усіх блискучих предметів – мідних статуеток, спортивних кубків, ваз, годинників, дзеркал і навіть від металевого заварного чайника, що стояв на столі.

Жінка запропонувала відвідувачкам сісти на диван, на якому уже лежала чорна кішка з сіренькими лапками і таким самим брюшком. Її жовті, схожі на зміїні, очі з цікавістю увіп’ялися в обличчя непроханих гостей, а пухнастий хвіст нервово похитувався то ліворуч, то праворуч. З підвіконня визирала ще одна кішка, повністю руда з ніг до голови. Вона залишалася геть спокійною та зовсім не звертала уваги на тих, хто прийшов.

– Нумо, Матильдо, поступися місцем цим юним леді, – ласкаво й водночас владно звернулася мадам Клеман до чорно-сірої красуні, і коли та навіть не поворухнулась, продовжуючи свердлити поглядом Селену і Летицію, додала: – Дуже прошу тебе, Матильдо.

Кішка неохоче зіскочила на підлогу, але далеко не пішла. Стрибнувши на старовинний комод, вона обережно вмостилася поміж кубків, дивом не зачепивши жоден із них, і почала уважно стежити за ходом бесіди.

Тим часом хазяйка заходилася пригощати дівчат чаєм з круасанами.

– Перепрошую, мадам Клеман, – зніяковіло мовила Селена, яку подібна гостинність попервах обеззброїла. – Ми б не хотіли зловживати вашою добротою, але…

– Але бажаєте спочатку обговорити умови? – припустила вона.

– Не те, щоб обговорити, мадам… Просто дізнатися ціну оренди. Можливо, нам буде це не по кишені. А у вас, напевно, багато претендентів на неї, – пояснила Селена, захоплено обвівши поглядом кімнату.

– Помиляєтесь. Зараз тільки ви, – запевнила жінка. – Після вашого вранішнього дзвінка усім іншим я відмовила.

– Чому?

– Ви одразу сподобались мені, і я побилася об заклад сама із собою, що якщо ви не злякаєтеся труднощів і дійсно прийдете, як ми домовилися, справа буде негайно вирішена.

– Але ж ви зовсім не знаєте мене, крім того, ми розмовляли усього декілька хвилин, – здивовано сказала Селена.