Глава 22

                                                          Глава двадцять друга

     Вони вже відплили від берега на кілометра три. На такій відстані колись загинув пращур Антоніо. Екіпажу не пощастило , бо знову почався великий шторм. Антоніо сподівався , що йому не вдасться загинути.

- Обережно , починається шторм . – сказав Антоніо . – Хвилі ростуть , тому тримайтеся .

- Де ж ця медуза ? – запитала Рената . – Вона звичайно плаває на такій відстані , коли відсутні жертви .

- На такій відстані кажеш . – сказав Антоніо . – Я , здається , знаю як її приманити.

 І Антоніо взяв пістолет та як почав стріляти по воді , усі риби злякались , наче до них завітав браконьєр . Навіть альбатроси розлетілись . Але медузи досі не було.

- Дивно , медузи немає , я що попав в неї , та вона загинула , чи що ?

 І тут раптом із води вилізла купа фіолетових парасольок , наче мінісубмарини. Вони як почали шевеліти своїми щупальцями . Це був сигнал , щоб їх не чіпали.

- О , Боже . Цього не може бути. – з шоком сказав Антоніо.

- Та у цій медузи вже народилися дитинча , ми запізнилися . – сказав Пол.

- Ні . – відповів Алекс . – У нас залишилося двадцять хвилин . Дивіться , у них ще є ікра на щупальцях , а це означає , що потомство ще не повністю народилося , відносно четверта хвиля цієї істоти ще не повінстю почалася.

- Тоді нам потрібно знайти основний мозок цієї медузи.- сказав Ол.

- Але який з них ? – запитала Аманда .- Навколо нас близько ста штук цих парасольок , а хвилі почнуть скоро кидати їх на берег , і купа людей постраждає.

- Не хвилюйтесь . – сказав Ол. – Вони не допливуть . Саме тому треба дати їм шанс доплити .

- Що ? Ол , ти з глузду з’їхав . – сказала Рената .

- Це основна пастка для медузи . Я це називаю ,,Коли човники доплили’’.

- Добре. Твоя правда .

- Отже всі у шлюпки , скоріше. – сказав Ол. Антоніо не очікував , що Ол почне командувати.

- Оле , що ти задумав ? – запитав Антоніо .

- Повірте мені , я знаю що робити . Бо я той самий юнга.

- Ти все ж таки згадав . – здивувався Антоніо . – Так це правда , капітан Маралкус знав твою долю , він знав , що ти прибулець , і він предав тобі посаду капітана , щоб ти чотириста років по тому врятував нашу планету.

 Вони усі сіли у шлюпки та почали шукати мозок. Хвилі становились все сильніше і сильніше . Медузи були усюди , просто справжній фіолетовий килим. Це була варта , яка захищала свою матусю , яка і була цим мозком.

- Обережно , дивіться , щоб медузи не стрибнули у шлюпки . – сказав Ол.

- Дивіться , до медуз пливе акула . – сказав Пол. Але акула злякалася цього килима , бо знала , що це акул’я мишоловка.

- Друзі , починається сильний шторм . – сказав Алекс . – Якщо ми за п’ятнадцять хвилин не знищимо медузу , нам кінець.

- Так , так , я знаю . – відповів Ол. – Але ми не зможемо її вбити , якщо не знайдемо її штаб-квартиру з мозком. Тут декілька сотень цих медуз . Як нам дізнатись , де ховається її серце ?

- Антоніо , Оле . – закричала Рене. – Я , здається , бачу її мозок.

 На горизонті дійсно нарешті вона побачила велетенську медузу у діаметрі близько тридцяти сантиметрів . Вона виглядала як великий блакитно – червоний капелюх , в глибині якого можна було помітити наче мозок Ейнштейна . За чотириста років свого життя медуза змогла в своєму тілі зберегти неймовірну мутацію клітин. Спочатку вона була малесенькою медузою. А потім вона почала розробляти собі харчування , щоб зміцнювати свій імунітет прибульця , а згодом вона почала вбивати земних медуз, щоб потім з них теж робити свій власний обід . Але з часом від такого харчування її клітини отримали побічні ефекти та об’єднались у ДНК Португальського човника . А потім молекули медузи почали таким чином збільшувати свою кількість , а сама медуза почала сама себе збільшувати – була одна парасолька , а стало їх майже тисячу. Однак це була остання надія , знищити їй мозок , щоб за нею загинули і інші організми , що оточували її щупальця.

- Ви тільки подивитись на це. – сказав Ол. – Та вона виглядає як міні островок , або пливуча каменюка.

- Або морська черепаха з блакитним панцирем. – сказала Аманда.

 До медузи приплили вже чотири шлюпки : в одній сиділи Антоніо з дружиною , в іншій – Алекс з Полом , в третій – Майк з Ренатою , а в четвертій сидів Ол , який вже ближче всіх підплив до медузи.

- Ого , вона змінює колір і наче переливається як калейдоскоп . – сказав Ол.

- Це функція каракатиці . – відповів йому Антоніо . – Вона харчувалась різними тваринами , щоб створити безкінечний цикл життя . У неї купа різних ДНК  морських створінь .

І вона почала вже піднімати свої щупальця , щоб у повітрі вбити увесь екіпаж .

- Обережно , вона підняла щупальця , відпливаємо . – закричав всім Ол. – Будьте пильними , вона увімкнула агресію , зараз вона буде себе захищати вже з усіх боків, і під , і над водою. Тільки повинен мозок вибухнути , і медузі кінець .