Глава п’ятнадцята
Тут Антоніо раз і подзвонив Алекс .
- Алло , Алексе , що сталося ?
- Твоя дружина завітала до нас в лабораторію.
- Що ? Звідки вона тут ?
- Вона терміново хоче з тобою поговорити .
- Ні , ні , ні . Я зараз взагалі-то зайнятий .
- Антоніо Маралкус , де гроші , які я поклала у золоту скриньку ? – вона вже взяла слухавку .
- Що ? Нас пограбували ?
- Ні прикидайся . Я знаю , що це ти забрав мої гроші .
- Це сімейні гроші , взагалі-то .
- Говори , зізнавайся , на що ти їх потратив ?
- Гаразд , люба , ми з нашим новим другом в Сіднейську оперу повинні були сходити , я мав показати йому місто.
- Цікаво , який ще наш новий друг ?
- Його звати Ол.
- Я на тебе чекаю у лабораторії , і приведи свого друга , познайомиш нас .
- Бувай.
- Оле , ходімо до лабораторії .
Вони повернулись , і дружина нарешті його зустріла.
- Привіт , Амандо.
- Привіт , коханий . А хто цей хлопче ?
- Знайомся , це Ол . Наш новий помічник .
- Ой , послухай ти , Оле-Лукойє . Нащо ти потягнув мого чоловіка в оперу.
- Це я його запросив . І будь з ним ласкавіше . Він хороший .
- Окей , Баумгарленд хоче тобі дещо сказати , - сказала вона . – Ходімо вже , Олє Бьйорндалін.
- Антоніо , Оле , добре , що ви повернулись . – сказав Баумгарленд . – У нас проблема . Ми побачили завдяки новітньому дисплею рівень кількості цієї отрути у водоймі , вона щохвилини стає все більше і більше . Наша нова помічниця Рената підрахувала , скільки приблизно площі медуза зайняла . Поки ви гуляли , вона розповіла , що побачила цих потвор ще дитинчами , а зараз завдяки нормальному харчуванню, вони зросли.
- Авжеж . – сказала Рената . – Я вам відкрию невелику таємницю , я колишня спеціалістка у полюванні за такими чудовиськами , і зараз я єдина , хто можливо зможе знищити медузу . Оле , без тебе я не впоруюсь .
- Я теж приєднаюсь . Я не відпущу чоловіка самого . – сказала Аманда . – На пляжі почалась паніка через цю медузу , тому мені довелось зачинити ресторан . До речі, дивіться , що кухарі приготують , коли його знову відкриють.
Вона показала фотографії страв.
- Ого , - сказав Пол . – які апетитні страви . Та у тебе , Амандо , там в ресторані справжній ,,Майстер Шеф’’. А як звуть цього вашого Гордона Рамзі ?
- Взагалі-то його звати Алессандро Вандрічеллі , він італійський шеф-кухар і вже десять років працює у мене в ресторані. Саме тому я і прийшла до вас . Я хочу приєднатися до вашої команди . Якщо мого чоловіка вжалить медуза , хай вона вже і мене вжалить .
- Але це ризиковане полювання . – сказав Баумгарленд . – Ми вже приєднали до себе Ренату , а ще і тебе , Амандо.
- Ми , жінки , доведемо , що ми такі ж круті як чоловіки. Тим паче я розбираюсь у морських істотах , бо мій ресторан готує страви тільки на основі морепродуктів . І я теж обожнюю полювати , ми з чоловіком завжди ходимо на риболовлю . Короче я в цьому майстер.
- Гаразд , приєднувайся. – сказав Баумгарленд , і вони всі разом пішли до пляжу , щоб дізнатись про обставини , невідомо скільки у них на це залишилось часу.