Глава 4

1.

Легіони Імперії йшли брати Кам'яне Місто – головну твердиню зарозумілих гномів. Йшли не ховаючись, тупотіли залізними чобітьми по гладкій кам'яній підлозі скельних тунелів, дзвеніли зброєю, голосно розмовляючи та сміючись. Кожен знав – сьогодні Кам'яне Місто впаде, вони роблять богоугодну справу. Більше ці гноми не будуть вихвалятися своїми неприступними стінами і небаченими красотами Кам'яних Залів. Всі сьогодні побачать і навіть посидять на Кам'яному Троні. Так говорив командор, святий отець-ексцессор і не вірити йому не було причин.

Сам же інквізитор їхав мовчки, місце полум'яних промов залишилося там, на верху, де яскраво світить сонце і ростуть дерева. Тут же, в низьких, але досить широких, щоб пройшли легіони тунелях, святішому отцеві, по мірі просування вперед, ставало все важче підтримувати закляття ейфорії у солдат. Він знав, що всі вони помруть під стінами Кам'яного Міста. І ще нікому не вдавалося взяти їх ні приступом, ні облогою. Але йому потрібен лише Паровий Молот і неважливо скільки буде жертв. Він відчував його міць. Крізь товщу каменю відчував. Відчував, як вібрує камінь під дією артефакту настільки величезної сили.

Легіони йшли не поспішаючи, не особливо піклуючись про прикриття тилів або що попереду нарвуться на засідку. Кілька інквізиторів з почту командора ментально обмацували шлях на кілька ліг вперед і попереджали про можливу небезпеку. Але, поки що все було спокійно, лише кілька дрібних загонів, не вступаючи в бій, ховалися у відгалуженнях тунелю. Про них знали. І мали час, щоб підготувати гідну зустріч.

Попереду стало світлішати і легіони вийшли на невеличку площадку, яка закінчувалась урвищем. Низькі темні печерні склепіння поступилися місцем небесній блакиті, надзвичайно чистій і високій, яка буває лише далеко в горах.

Місцевість була надзвичайно сірою і аскетичною. Гострий ланцюжок гірських вершин обрамляв чотири скельних майданчики ,розташованих один навпроти одного. На одному з них вишикувалися в бойовий порядок легіони. На протилежному кінці на іншому уступі з тунелю з’явилися солдати ще одного загону. Всього їх має бути чотири, по числу тунелів, що вели до Кам'яних Залів.

Посередині височів плоский кам'яний масив, на вершині якого розкинулося легендарне Кам'яне Місто. Ніхто з присутніх ніколи його раніше не бачив. Всі, включаючи старших офіцерів застигли, розглядаючи величну будову.

Не було витончених шпилів і ажурних веж, легких, майже невагомих містків і непотрібних прикрас. Все місто, від фундаменту до дахів, було підпорядковане тільки одній ідеї – зробити його неприступним. У кожному виступі, у кожній бійниці будівельники бачили тільки два принципи – практичність і функціональність.

Три легіони Імперії вже розгорнули свої бойові порядки, офіцери віддавали останні розпорядження. Четвертий легіон тільки-тільки з'явився біля виходу на скельний виступ.

Обличчя командора було безпристрасним, погляд ковзав по моноліту кам'яних стін не знаходячи слабких місць, з чого можна було б почати атаку, або хоча б отримати хоч якусь перевагу при облозі. І не знаходили. У будівництві міста гноми використовували все своє вміння і знання, подаровані самим Богом-Ковалем. Навіть з такої відстані стіни вражали своєю товщиною, а головні ворота, здавалося, витримають удар навіть самого потужного тарану.

Але там, в товщі каменю і заліза, билося і пульсувало Кам'яне Серце. Тугі хвилі магії розходилися далеко від Міста, плескалися в скелі, наповнюючи їх життям.

Пролунала команда, і невеличкий загін, вишикувавшись черепахою, рушив уперед. На древні, стерті плити вперше ступили ноги людей. Ступили з ненавистю і наміром вбивства, ваблені жадобою збагачення і зарозумілості. Тесані кам'яні дракони з обох сторін мосту з віковим презирством дивилися на натовп божевільних, які сподівалися здобути перемогу в цій битві.

Солдати, пригинаючись за щитами, дійшли майже до середини мосту, коли спрацював магічний захист. У центрі кам'яної плити яскравим світлом спалахнув древній символ. Руни гномів, з такою ретельністю і старанністю намальовані на мосту, вицвіли, майже втратили чіткість фарб, але не розгубили вкладеної в них міці. Легіонери ще стояли, подавшись назад, і жмурились від спалаху, а закляття вже працювало. Міст рушився. Прямо на очах у здивованих солдатів з гуркотом зривалися в провалля цілі шматки кам'яних блоків, роблячи прохід вперед неможливим.

Старший загону, опустивши щит, повільно підійшов до краю урвища і глянув вниз. Там пінився, розбиваючи хвилі об високі скелі, гірський потік. А далеко попереду вищірилася зубастими уламками друга частина мосту. Не перестрибнути, а в повному бойовому обладунку навіть і думати немає чого. Доведеться чекати, поки принесуть достатньо драбин, щоб перекинути через обвал.

Поки старий ветеран обмірковував шляхи подальшого наступу, ряди легіонерів розступилися і до обриву підійшов невисокий худий чернець в червоній рясі. В руках чотки, на грудях стигмата – інквізитор, “з бойових” подумав ветеран, впізнавши цей незмінний атрибут червоних братів. Худе тонке обличчя, шкіра суха, наче пергамент. Нічого не сказавши, чернець заплющив очі і склавши руки перед грудьми, зашепотів слова молитви. Частину слів старий легіонер знав, але частина була йому невідомою, і вимовлялася вона на чужій незнайомій мові.

Раптово шепіт перервався і чернець, дивлячись прямо перед собою, ступив у прірву. Серце старого вояки обірвалася і впало в п'яти, волосся на голові заворушилося – він бачив на війні всяке, але таке... Загрожуючи порвати зв'язки, легіонер рвонувся за ченцем, зловити хоча б за полу ряси, а там вже як небудь витягнемо. І звалився всім тілом на кам'яні плити, так, що аж повітря вибило з грудей. Ілюзія швидко танула, там, де тільки що зяяв величезний провал, знову простягався міст, впираючись у високі стіни підгірної фортеці.

- А щоб тебе, - роблячи судомний ковток, вилаявся легіонер, важко піднімаючись з мосту. – Встати в стрій, вирівняти щити! – Хотів крикнути ветеран, але лише прохрипів, потираючи забиті груди. Але легіонерам не треба було повторювати. Вишикувавшись знову черепахою, вони рушили за інквізитором, який крокував до Кам'яного міста.