Глава 2

1.

Тріщали факели, кидаючи нерівні відблиски на товсті стіни кам'яного залу. В глибині грота неспішно тік підземний струмок. Його дзюрчання гулко віддавалося від стін, рясно вкритих кам'яним розписом, і губилося у висоті тунельних склепінь. У невірному світлі смолоскипів здавалося, що батальні сцени на стінах оживають, перед очима сучасників наче проносилася вся колишня велич, слава і могутність. Але золоті століття минули і тепер перед народом гномів настав важкий час і необхідно приймати важкі рішення. Люди, засліплені новою вірою, поставили перед підземними жителями вибір - або ви приймаєте Церкву, або Інквізиція проголошує вас ізгоями, дітьми пекла. Гноми вже відчули наслідки припинення торгівлі. Адже за свої вироби, що користувалися значною популярністю в жителів поверхні, вони отримували зерно, овочі, фрукти та інше, чого в скелях не знайдеш і недобудеш киркою.

Гноми ще сподівалися на мирне вирішення цього непростого питання. Кулаки підгірного тана стискалися до хрускоту в суглобах,  та зрозуміти справжні наміри імперського посольства, члени якого сиділи на іншому кінці великого кам'яного столу, було складно. Священик серед них був лише один – огрядний, він постійно совався на кам’яній лаві. Легкі шкіряні сандалі, які церковники його рівня носили в пам'ять про батька-засновника, не берегли від жару, що йшов від підлоги. Давалася в знаки глибина, на якій проводилася зустріч. Нижче були тільки потоки розпеченої магми.

Біля нього сидів високий і дуже худий інквізитор. Він і вів переговори від імені Імперії та Церкви. В червоній рясі, з гарячково блискучими очима і гострими вилицями, він справляв незабутнє враження релігійного фанатика. Цей образ доповнювали дуже сухі і кістляві руки, зі слідами волосяниці, якою "во славу церкви" катували себе пустельні монахи-відлюдники. На шиї у інквізитора висів невеликий дерев'яний хрест з дуже витягнутим і загостреним металевим нижнім кінцем. Так звана стигмата, бойова зброя інквізиторів високого рангу.

- ...значить, ви проти будівництва у вашій горі каплиці, - скрипучий голос старшого інквізитора викликав роздратування,- щоб гноми, на яких зійшла божа благодать, могли спільно славити Церкву?

- Таких гномів тут немає, - кулаки тана в черговий раз з хрускотом стиснулися, півторагодинна розмова ні до чого не привела, - і не буде...

- Так-так, я знаю. - перебив гнома священик. - Ви всі тут почитаєте вірування в стародавніх богів, в цей ваш...як його...Паровий Молот...

- Серце Звіра, - обірвав тривалу тираду колеги інквізитор. - Серце Звіра в брамі пекла. І ми рекомендуємо зупинити його. І намертво запечатати всі входи на нижні рівні, де подих скверни відчувається найбільше.

Останні слова інквізитор вимовив особливо жорстко. Мірний гул, що звучав протягом усієї бесіди десь на межі слуху, викликав у нього головну біль. Паровий Молот. Величезний паровий механізм, який займав усю нижню частину гори і черпав свою силу з підземного полум’я. З допомогою Молота кувалася найкраща зброю і створювалися бойові големи. Через ритмічну пульсацію в роботі Парового Молота, церковники називали його не інакше як Серце Звіра, а в глибині гір, у розплавленому горнилі підземного вогню їм бачився прохід в пекло.

- А ці жахливі створіння – го-ле-ми, - роздільно вимовив святий отець, - ви замахнулися на право природи створювати життя. Церковні канони забороняють створювати собі подібних.

- Ми живемо так з діда-прадіда, дотримуючись законів своїх батьків. І ніхто, - гномий тан встав зі свого місця і з силою опустив величезні кулаки на стільницю, - ніхто не вправі вказувати нам як жити.

- Нехай буде так, - промовив інквізитор, також піднімаючись зі свого місця. За ним піднявся і священик, боязко хапаючись за хрест-стигмату на грудях. - Відтепер Імперія офіційно припиняє торгові і дипломатичні зносини з Горою.

Священики залишили підземні галереї. За ними зачинилися важкі механічні двері.

А на поверхні до всіх виходів з печер, що вели в глибину гірського царства, стягувалися імперські полки. Важка щитоносна піхота, кращі лучники розбивали табори на гірських переходах і пішохідних стежках. І всюди на прапорах і плащах майоріли червоні широкі хрести Інквізиції.

2.

Стукіт коліс і крики пастухів сповіщали про завершення ще одного важкого робочого дня. Сонце вже майже сіло за обрій і селяни поспішали до своїх хат, ледве волочачи ноги від втоми. Ніхто не звертав уваги на маленьку біляву дівчинку років п'яти-шести, що безтурботно гралася посеред вулиці, лише пастухи сердито окликали дитину, коли якась корова прямувала в її бік. Але дівча далі продовжувало гратися, будуючи замки з дорожньої пилу і бавлячись з невеликою ганчір'яною лялькою, напханою соломою. Лялька була старою, заношеною і місцями доволі потертою, але дівчинка дуже любила її і всюди тягала з собою. Ляльку зробив дід дівчинки і вона грала ще і роль батьківського оберега. Таких більше вже не робили. Давався взнаки сувора заборона Церкви і регулярні розповіді сільського священика про те, що роблять інквізитори з тими, хто порушує заповіти.

Багато дітей заздрили Тарі і просили дати погратися з лялькою, але дівчинка нікому її не віддавала і ніколи не розлучалася з цією маленькою грудкою соломи і брудних ганчірок. Іноді Тарі здавалося, що її лялька жива, і коли вона спить, та сидить біля її узголів'я і відганяє погані сни...

- Тара?! Тара, ти де? - почувся голос матері з двору. - Тара, вже темніє, іди спати.

- Зараз, мамо. Ще трішки…

Дівчинка відкинула неслухняну прядку і взявши свою ляльку, неспішно пішла у двір. Довга, полотняна сорочка заважала їй іти, і дівчинка раз по раз зупинялася, щоб підтягнути обшарпаний поділ.

- Мам, а чому мені не можна піти пограти в березняк? Я раніше там завжди грала. - По-дитячому невинно запитала Тара в мами.

- Тому, що там русалки та інші. І лісовик може забрати тебе.