Щодень перебування у Мцхеті все більше заспокоювали Матвія. Він не заходив у соціальні мережі, не користувався поштою, як наслідок не отримував поганих новин. Від цього налагодився сон та апетит. Він багато прогулювався містом та околицями, розглядав давню архітектуру, багато часу проводив біля шумливого потоку Кури. Плюскіт води заспокоював його і стимулював свідомо оцінювати свій стан та події, що його оточують. Якби не склалося він знав напевне, що рано чи пізно усе мине. Найгірше, що може статися він буде змушений покинути професію якщо захоче повернутися додому, можливо деякий час прийдеться не повертатися в Україну. Але ж рано чи пізно рішення прийде або ситуація виправиться. Не можуть ті два придурки, олігархічні підлабузники мати такий вплив, щоб заподіяти більшої шкоди, як медійна травля. Розуміння кон’юнктури політикуму в Україні він мав, і тому розумів, що вони це тимчасове явище. Вони виникли нізвідки, як чийсь проект для досягнення конкретної мети, а далі або їх осудять, бо ж безперечно є за що, їх або зіллє олігарх, якому вони прислужують. Так відбувається завжди. І вони стовідсотково не є самостійними гравцями, хоча помітно, як вони намагаються ним стати. Це публічне цькування не що інше, як демонстрація того, що з ними необхідно рахуватися і що вони будуть захищатися і боронити свої умовні ідеали. Але із інформації поданої Петром, абсолютно зрозуміло, якими ідеалами вони захоплюються і до чого прагнуть. Матвію не вистачало інформації, чому саме так агресивно і миттєво вони відреагували, ніби щось спеціально захищали, щось важливіше, за гроші чи оборудки на голосах у ВРУ. Що він не міг осягнути, надто мало було часу, щоб обговорити це з кимось, знайти додаткові джерела інформації та співставити факти.
Тепер, коли його мозок може без цькування та страху обробляти інформацію він розуміє, що відверто він поспішив із виїздом. Але у той момент це видавалося єдиним варіантом.
І зогляду, що він уже міг як і раніше активно аналізувати інформацію, єдине, що вбивало з колії, це Лерка. Стосунки зіпсувалися і наразі він уже не був впевнений у їхньому світлому майбутньому.
До нього наближався той білявий хлопчик, з яким він спілкувався біля собору.
І знову Матвій відчув, що він чує його, але ніби говорить не він, а хтось значно старший за нього. При тому, що Мишко відверто та впевнено дивився на Матвія.
Матвій уважно поглянув на хлопчака, який із спокійною посмішкою дивився на нього. Він не знав, що найголовніше у його житті, він навіть сумнівався чи будь – коли він ставив так питання і намагався так зрозуміти себе і те, що коїться навколо нього. І зараз це питання, звучало просто і видавалося, що відповідь на нього ставить його в тупик, але разом із тим відкриє Матвію розуміння себе і покаже вихід із ситуації.
Матвій подумав про Леру. Йому стало сумно. І справді, ще коли малий задав це питання, ще тоді промайнула думка про неї, але чомусь він її прогнав, спеціально прогнав. Чому? Тому, що ображений за ту відмову чи можливо, за те, що у неї усе складається так добре в професійному плані, а він топчеться на місці і не дотягує, до її рівня.
Його очі сіяли, так як можуть сіяти лише у дітей. Вони були переповненні любові і довіри до Матвія.