8

На ранок Матвій прокинувся щасливим і сповненим внутрішньої сили і позитиву. Мав легенькі наслідки вчорашнього свята, що проявлялися поболюванням голови та спрагою. Вечірка була легка. Той танець Галинки і Павела був ніби танцем лебедів. Такий собі максимальний вияв почуттів, якийсь аж надто не людський.

Спостерігаючи за ними, ніколи не помітно такого трепету, поглядів і жаги, як зазвичай за парами. У них усе було стримано. Але попри стриманість пробивалася така міцна енергетика поєднання людей, що аж брали дрижаками. Той дотик Павела до Галинчиної руки без натяку, без показовості, але дивним чином енергетика його відчувалася на усіх присутніх. Або погляд ніби звичний, ніби по суті, без пафосу, але знову ж з тією енергетикою. Якщо одним словом,  то відчувалося, що вони один одному найголовніші у житті.

 Лерка молодець, роздумував Матвій, справжня і дійсно його жінка. Від того розуміння хотілося гори перевернути. Хотілося її обійняти і проявити почуття, так проявити, як ніколи до того раніше. Так, щоб вона врешті зрозуміла, що він її чоловік і це довіку. Така хвиля ніжності атакувала його доти поки він не вийшов із свого житла і у намірі піти на Джварі прямував двором садиби.

Вирішив, що неодмінно сьогодні піде до Джварі. Хотів якогось енергетичного заряду, ніби посилити те, що уже від сьогодні йому вселило впевненість в тому, що все пішло у необхідне русло. До того ж, було не сила чекати повідомлення від Петра. А там можливо зустріне білявого Мишка, спілкування із ним дивним чином покращує самопочуття.

У дворі зустрів поета із його дівчиною, які на ганку умиротворено попивали чай. Маша палила цигарку. Її ментоловий аромат викликав нудоту у Матвія. Вона мило всміхалася йому, сидячи на колінах у поета, який у цю мить видавався ідеальним мірилом чи то виявом щастя.

• Дивись не лусни від щастя, поете,- пожартував Матвій.
• Так дійсно щастя, яка погода, яке місце, яка жінка, цілковита поезія,- замріяно промимрив той.
• Матвію, а що ж ти не сказав, що ти відомий репортер, - запитала вона,- прямо таки світило економічних розслідувань та корупційних схем у верхніх ешелонах влади...
• Ну бо то не зовсім так, - спокійно промовив Матвій, - а де ж ти так проінформувалася нині, ще вчора нічого не знала про мене.
• Я наше фото вчорашнє скинула подрузі, а вона тебе впізнала, передавала вітання і шанування таланту.

Матвій трішки відчув збентеження, від цієї ситуації, але зміг приховати роздратування.

• То давно було по по нинішнім міркам мого життя, я вже не працюю у тій сфері, надії подавав та не вдалося цілковито розкритися, - вимовив до неї,- добре бувайте, піду на прогулянку.

Коли вийшов за ворота садиби, з пересердя пнув камінь.

• Дідько, ще мені такого не вистачало, от дурепа,- сварився з вітром Матвій.

Проте дорогою зміг заспокоїтися і налаштуватися на позитив. Пригадував Леру. Надіявся на інформацію від Петра. Можливо й те фото так і лишиться в галереї смартфону якоїсь там киянки.

На Джварі сьогодні було людно. На стоянці нижче церкви стояли великі туристичні автобуси. Туристи різних національностей окупували церкву в середині, на мурах і на лавах по периметру території.

Матвій прямував до дальнього муру забору, якраз із хорошим видом на злиття річок. Вмостився там у намірі перечекати туристів, щоб зайти до церкви. Хоча і просто перебування тут дивним чином заспокоювало і надихало.

Матвій завжди мав відчуття до енергетичних місць. Відчував їх як в Україні так і інших країнах. Тому і розумів, що сила Мцхети саме у цьому. І тут питання не в глибині релігійності, знання канонів, молитов, швидше в умінні приймати цю енергетику, ставати кращим під її впливом, ніби очищатися. Такий свій підхід до релігії Матвій розумів як якусь суто індивідуальну, можливо не вірну віру. Він ніби язичник, який вірить у Вищу силу, проте знає деякі молитви і вірить у спасіння душі від Христа.

І тут у давньому Джварі він з неабиякою силою відчував усю міць сили. Думки тут ясніли, набиралися міці, ідеї окреслювалися і формувалися в думки.

• Матвій, привіт, як справи,- почув знайомий дитячий голосок.
• Привіт Мишко, добре, а ти як? – запитав у хлопчака радіючи зустрічі.
• Теж добре, я взагалі рідко буваю у поганому настрої, здебільше коли побачу як комусь погано, чи хтось вчиняє погано, от тоді стає ну прямо таки боляче, ось тут, - вказав хлопчик на серце.

Його обличчя при цьому було скорботне і ніби дійсно у цю мить від відчував якусь біль. Це було помітно через вираз обличчя, очі які враз потемнішали і опустилися кутики рота, ніби перед плечам.

• Але потім усе стає гаразд, - враз промовив він,- а що Лера?
• Ти пам’ятаєш? – здивувався Матвій.
• Ну звісно, це ж тобі важливо, а ми друзі, я не можу не пам’ятати, - весело промовив хлопчик.
• Вчора поспілкувалися з нею, все добре буде між нами.
• То їдь до неї, чому не їдеш, - запитав хлопчак.
• Та ще ні, є деякі справи виробничі, які необхідно завершити перебуваючи тут.
• А ти ким працюєш?
• Я журналіст, пишу у газету статті про політику та економіку,- промовив Матвій.
• О то важлива професія, журналісти вони як ангели стоять на сторожі правди і завжди відстоюють справедливість, - сказав Мишко.

Матвій посміхнувся такому визначенню. Звичайно правильному, в ідеальній, нажаль неіснуючій реальності. Хоча насправді журналістика, то просто засіб впливу на формування думок, ідей та вибору. Нажаль це так. І на прикладі багатьох колег, Матвій переконувався у тому, що більшість, до того ж вирішальна більшість журналістів, давно збочили із шляху об’єктивності, справедливості та правди.

• Нажаль Мишко, але зараз це далеко не так, як ти кажеш, і від цього мені теж болить ось тут, - вказав Матвій на серце.
• Але ж ти не такий, ти справедливий? – запитав хлопчак щиро заглянувши в очі Матвія.