6

Щодень перебування у Мцхеті все більше заспокоювали Матвія. Він не заходив у соціальні мережі, не користувався поштою, як наслідок не отримував поганих новин. Від цього налагодився сон та апетит. Він багато прогулювався містом та околицями, розглядав давню архітектуру, багато часу проводив біля шумливого потоку Кури. Плюскіт води заспокоював його і стимулював свідомо оцінювати свій стан та події, що його оточують. Якби не склалося він знав напевне, що рано чи пізно усе мине. Найгірше, що може статися він буде змушений покинути професію якщо захоче повернутися додому, можливо деякий час прийдеться не повертатися в Україну. Але ж рано чи пізно рішення прийде або ситуація виправиться. Не можуть ті два придурки, олігархічні підлабузники мати такий вплив, щоб заподіяти більшої шкоди, як медійна травля. Розуміння кон’юнктури політикуму в Україні він мав, і тому розумів, що вони це тимчасове явище. Вони виникли нізвідки, як чийсь проект для досягнення конкретної мети, а далі або їх осудять, бо ж безперечно є за що, їх або зіллє олігарх, якому вони прислужують. Так відбувається завжди. І вони стовідсотково не є самостійними гравцями, хоча помітно, як вони намагаються ним стати. Це публічне цькування не що інше, як демонстрація того, що з ними необхідно рахуватися і що вони будуть захищатися і боронити свої умовні ідеали. Але із інформації поданої Петром, абсолютно зрозуміло, якими ідеалами вони захоплюються і до чого прагнуть. Матвію не вистачало інформації, чому саме так агресивно і миттєво вони відреагували, ніби щось спеціально захищали, щось важливіше, за гроші чи оборудки на голосах у ВРУ. Що він не міг осягнути, надто мало було часу, щоб обговорити це з кимось, знайти додаткові джерела інформації та співставити факти.

Тепер, коли його мозок може без цькування та страху обробляти інформацію він розуміє, що відверто він поспішив із виїздом. Але у той момент це видавалося єдиним варіантом.

І зогляду, що він уже міг як і раніше активно аналізувати інформацію, єдине, що вбивало з колії, це Лерка. Стосунки зіпсувалися і наразі він уже не був впевнений у їхньому світлому майбутньому.

• Привіт, - почув він знайомий дзвінкий голос.

До нього наближався той білявий хлопчик, з яким він спілкувався біля собору.

• Сумуєш, - запитав він, сідаючи на лаві поряд.
• Ні, просто роздумую про життя, - відповів хлопчику, - а як тебе звати?
• Міхо, Мишко або Михаїл,- як тобі краще так і називай, - промовив той, - а тебе?
• Матвій!
• О, як Апостола!
• Мишко, а твій тато чим займається?
• Та різним, в основному він допомагає людям, справами, словами, молиться із ними, проводить екскурсії та допомагає розібратися в собі!
• Він священик? – запитав Матвій.
• І це також.
• Хм, як же так, священики усе своє життя священики, чи можна ж бути священиком і ще кимось, - дивувався Матвій.
• Можна, все буває у житті, якщо на те воля і така доля, - вимовив хлопчик.

І знову Матвій відчув, що він чує його, але ніби говорить не він, а хтось значно старший за нього. При тому, що Мишко відверто та впевнено дивився на Матвія.

• Ти дуже розумний хлопчик і говориш, як дорослий - із розумінням і впевнено,- промовив Матвій до Мишка.
• Це тому, бо в мене багато братів і сестер, я з ними спілкуюся та чую їх, від того набираюся досвіду і багато чого розумію, хоча це теж умовно, якщо вчитися слухати людей і своє серце, навчитися вірити людям, тоді починаєш краще розуміти себе.
• З вірою в людей тут все складно. Ти ще маленький, можливо не отримував зрад від людей, яким вірив, чи хоча б довіряв.
• Я розумію, про що ти кажеш, але ж не всі такі, не всі зрадники зраджують через те, що вони погані, деякі через безвихідь, а деякі через те, що не можуть сказати про свої сумніви, тому вважають, що краще вчинити погано і таким чином справити таке враження про себе, ніби примусити людину саму віддалитися,- вимовив хлопчак.
• От ти дивак маленький, тоді виходить, що свідомо поганих людей, злочинців різних нема, то просто обставини ведуть, так,- запитав Матвій.
• Так, - ствердно сказав Мишко, - їх до того привів ряд подій, де вони обрали не той шлях і звичайно відсутність віри у те, що кожне зло повертається і кожне зло буде покаране.
• Тут згідний з тобою, дорослий маленький хлопчик, - посміхнувся Матвій.
• От ти чому такий сумний і разом із тим злий, чи ж в тебе щось погано у житті? – запитав Мишко.
• Та не погано, просто заплутався чи можливо вплутався в одну історію, з якої вихід поки мені не відомий, - замислено промовив Матвій.
• А що найголовніше у твоєму житті тепер? – запитав Мишко.

Матвій уважно поглянув на хлопчака, який із спокійною посмішкою дивився на нього. Він не знав, що найголовніше у його житті, він навіть сумнівався чи будь – коли він ставив так питання і намагався так зрозуміти себе і те, що коїться навколо нього. І зараз це питання, звучало просто і видавалося, що відповідь на нього ставить його в тупик, але разом із тим відкриє Матвію розуміння себе і покаже вихід із ситуації.

• Справа в тому, що я не знаю, вірніше не впевнений зараз ні в чому, - відповів замислено.
• А як так, ти не знаєш, а як ти живеш? – здивовано запитав Мишко, - от я такий маленький і впевнено знаю, що у моєму житті найголовніше тато та мама, брати та сестри, люди, що мене оточують, це місто, Джварі, Светіцховелі – це просто, спробуй…

Матвій подумав про Леру. Йому стало сумно. І справді, ще коли малий задав це питання, ще тоді промайнула думка про неї, але чомусь він її прогнав, спеціально прогнав. Чому? Тому, що ображений за ту відмову чи можливо, за те, що у неї усе складається так добре в професійному плані, а він топчеться на місці і не дотягує, до її рівня.

• Лера, найголовніша, - вимовив Матвій і поглянув на хлопчика.

Його очі сіяли, так як можуть сіяти лише у дітей. Вони були переповненні любові і довіри до Матвія.

• Бачиш, ти ж відразу це знав!
• Звідки ти знаєш, що я відразу це знав! – запитав Матвій.
• Усі знають відразу, але їх сумніви закривають собою істини, віра зникає коли сумніви закрадаються в душу…
• Ти ж любиш її, так,- прищурився на сонце і промовив малий.
• Так!
• Скажи їй!
• Вона знає! – ствердно відповів Матвій.
• Скажи, ти ж хочеш цього, коли промовляється слово люблю, у небі народжуються нові зірки, взамін тих що впали…, і тим більше, чому не можна це говорити щодня, нагадувати собі і їй, так життя наповниться змістом…