5

Лера дочекалася Петра. Він впевнено увійшов в передпокій свого кабінету. Кивнув своїй помічниці і запросив Леру пройти у кабінет. Кабінет був обставлений меблями, ніби із кінофільмів про комуністичну номенклатуру. Масивні, дерев’яні шафи заставлені книгами закривали усію стіну, великий стіл стояв поряд із вікном. За ним на стіні висіло фото президента та відомого впливового депутата помічником, якого був Петро. Сам Петро виглядав схвильованим. Але якось по доброму, та позитивно. Ніби його справи просувалися відмінно. Він впевнено сім за відкритий ноутбук і щось написав.

• Валеріє, прошу вибачення, одну хвильку!

Він обрав номер у смартфоні, підніс слухавку до вуха.

• То нашій справі все рівно, за два дні буде фінал, - загадково промовив і припинив розмову.  
• Валеріє, я хотів зустрітися з вами, щоб сказати, що з Матвієм усе буде добре. Він дуже прислужився мені, його матеріали розворушили серйозні процеси, які є важливі. Але його зникнення, тріщки ускладнює завершення їх. Він жодним чином не винен і все зробив вірно, але є деяка протидія…
• Ви вмієте довго говорити, я це зрозуміла,- перервала його промову Лера,- але де він і чому після виходу того матеріалу від нього усі відхрещуються і він змушений десь зникати, це по – перше, а найголовніше де він. До того ж, чому він мав прислуговуватися, якимось там депутатам, ви це так пафосно заявляєте, ніби він вам повинен…
•  Ну не повинен звісно, але допоміг, значно допоміг, я не можу вам відкривати усю інформацію, бо це може нашкодити справі, але будьте певні, що по закінченню ви будете дуже ним гордитися і я теж, зараз,- продовжив Петро, - головне вийти з ним на зв'язок і це потрібно щоб зробили ви. Він написав мені, або хтось від його імені, або хтось, хто знає про наш зв’язок і хоче почерпнути з цього відомий зиск. Тому я прошу вас, я вам дам ту електронку, зконтактувати з нею і перевірити чи то дійсно він, щоб я міг бути певен у цьому і нічого не могло йому зашкодити.

Лера повільно починала боятися. Уся ця таємничість і натяки про те, що коїться щось дійсно погане почали чітко формуватися в ній. Страх починав її полонити і сковувати. Петро сидів щасливий і мило посміхався, але Лера вже починала уявляти Матвія побитим чи ще гірше того.

• Ну знаєте, якщо щось з ним станеться, я це не залишу ось так, - промовила вона войовниче ледь стримуючи сльози.
• Не хвилюйтеся, просто вийдіть на зв'язок із ним.

Лера вийшла із кабінету і йшла коридорами апарату Верховної Ради із страхом та прихованим гнівом. Найменше, що їй хотілося, це заподіяти зла Матвію. І вона не зовсім була впевнена чи можна Петрові вірити. І хто він взагалі такий.

Вона не зовсім знала що робити і не була упевнена ні в чому. Проте вирішила, що обов’язково напише на ту електронну адресу. Її дивувало, чому Матвій стільки часу не виходить в онлайн в соціальних мережа, не читає свою пошту, або не відповідає їй. Можливо від образи, проте у листах вона усе пояснила і попросила зв’язатися.

• Дивна ситуація, Матвійчику, ну вийди на зв’язок,- шепотіла вона покидаючи приміщення ВРУ.