Колектори

Макс мав психічне захворювання. Рідко хто задумується, що внутрішній діалог, той голос в нас в голові, можна вести по інакшому і навіть рахувати за допомогою запахів. Втім проблема Максима перебувала в іншому ключі. Інколи він повністю переходив на цифри. Замість картинок він отримував інформацію в чисельному вигляді і в ньому ж її обчислював. З таким діагнозом він попав на медкомісію. Працював Максим на держслужбі виконуючи бухгалтерські функції.

- Ну ви ж бухгалтер, це не хвороба, нащо Вам та група – говорили лікарі йому на медичній комісії по інвалідності.

- Так інколи це дуже допомагає. Якби я це контролював. А потім це все відступає і я починаю мислити чисто почуттями інтелект є, але він повністю емоційний.

- Ось бачите інтелект є. А Ви хочете себе інвалідом зробити. Ви ж не шизофренік.

- Я лежав із шизофреніками в них теж є інтелект. Те що людина чує голоси. Чи бачить речей яких немає не означає, що вона дурна. Я страждаю, моя працездатність падає.

- Ви працюєте?

- Так держслужба виконавча.

- Що вибачте?

- Ми виконуємо вироки судів, постанови поліції, стягуємо борги переважно, я займаюся перерахунком коштів.

- Тобто з людьми не маєте справи?

- Чому не маю? Начальство, колеги, інколи відвідувачі. Мені тяжко з ними. Та і робота нервова всі постійно сердиті, бувають бійки між колегами.

- Можливо, вам варто змінити роботу. Бухгалтерам же добре платять.

- В нас інша система не 1С я вже привик. Це казначейське все.

- Це все стрес. А як у вас з жінками?

- Ви бачили мою зарплату? Як в мене з жінками?

- Ну що ви так не всім жінкам потрібна висока зарплата. Головне, щоб чоловік був мужній. – от чого він мене довбе сам то лівака має багато від реально не хворих людей контрабандистів і бурштинщиків всяких.

- З моєю хворобою і стосунки. То я не відчуваю почуттів. То заглиблююся в абсолютну емпатію. Не мучте мене.

- Ну психічна хвороба, це не причина бути нещасним, живіть таким самим життям як інші приймайте таблетки коли будуть приступи і все буде гаразд.

Йому таки не дали групи по інвалідності і приписали легку працю. Того кинути роботу максим не мав шансу

Робота його дійсно доконувала, кожного разу він бачив все в цифрах, дивлячись на зошит в клітинку він майже моментально рахував скільки в ньому горизонтальних і вертикальних ліній, він точно знав скільки сегментів у жалюзі на вікні його робочого кабінету, інколи моментально визначав вагу своїх колег до десятих грамів просто глянувши на неї. О якби це можна було контролювати він би все кинув і пішов у цирк працювати. Але ні то воно є то його немає. А ще його вічне співчуття до інших абсолютне розуміння їх емоцій. Їхньої агресії і жадності це все вводило його в депресію.

З Антоном Сергійовичем вони познайомилися випадково по роботі. Той був спритним колектором. Працював він на декілька банків переходячи то з одного в інший. Його міліцейське минуле робило з нього ідеального слідчого. Знаючи як і кого підкупити він швидко знаходив і арештовував майно. Начальство його обожнювало, якщо Антон Сергійович у відділку то буде бум ага. А може й дві так на жаргоні виконавці називали сто доларову банкноту.

- Ну а от арештувати ці автомобілі вночі коли вони виїжджають таксувати ми можемо?

- Взагалі в нас робочий день до шостої. Але якщо буде «бумага» то звичайно можемо.

Анатолій Сергійович, був ідеальним в розумінні людської психології. Але нічого не розумів в бухгалтерії. Це становило для нього серйозну проблему. Адже одне діло арештовувати автомобілі забирати квартири, а інше зловити по-істину крупну рибу.

- Чуєш, малий. Ти ж бухгалтер хочеш заробити?

- Бумагу?

- Пів бумаги, якщо справишся ти ж тут місяць сидиш за півтори. Такщо такий підробіток буде для тебе непоганим, а ні я піду в казначейство чи податкову дівчатка глянуть і за чверть.

- Давайте спробую.

- Так не піде спробую, треба щоб був результат і ефект.

- Він буде, тільки не треба мене купляти за шоколадку.

На Макса зійшло прозріння. Все стало в цифрах і поки Анатолій Сергійович домовлявся з начальником про наступну аферу Макс вже знав відповідь.

- Анатолій Сергійович я вже давайте «бумагу». Премія вам гарантована.

- Пів бумаги.

- Ні, вибачайте давайте цілу тут розкрадання в особливо крупних розмірах. За це ви можете посадити боржників до тюрми від 5 до 8 років строгого режиму.

- Зуб даєш?

- Зуб даю. Все зроблено досить грязно і все можна довести. Правда не розумію, де ви взяли ці документи таке як правило нищить..

- Бумага, синку, бумага. Про яку суму йде мова?

- Приблизно шість мільйонів доларів, тут борги і перед іншими банками.

- Ти знаєш за таке можна посидіти.

- Вони погано сховали якщо діяти швидко то можна в них це все арештувати. Це дуже грязна робота. Їхній бухгалтер свій диплом точно купив.

- Держи свою «бумагу». Ці гроші можна ще сховати?

- Звичайно тому діяти треба швидко.

- Добре давай після роботи обговоримо.

Після роботи колектор забрав максима з роботи і вони поїхали в офіс фірми. Що перебувала під розслідуванням. В офісі сидів молодий чоловік років двадцяти п’яти.

- Знайомтеся молодики. Це Макс він в нас старший спеціаліст у виконавчий, а це Дмитро Андрійович. Директор «Траст-захід інтернанал груп».

- Дуже приємно. – потиснули молодики один одному руки.

- А тепер Макс в тебе стоїть математична задача. Вернути моєму банку гроші. А от ті гроші, які не належать нашому банку треба сховати так. Щоб ніхто не підкопався й інші банки не могли дістати Дмитра Андрійовича і він не мав потреби втікати з країни. Ось твої п’ять бумаг, які надав люб’язно твій ровесник і зроби нам чудо.