ЧАСТИНА IІ / РОЗДІЛ 3

РОЗДІЛ 3

З особистого листа Едгара Донаті:

Моя люба внучко!

Я абсолютно переконався у тому, що ти володієш достатньою інформацією, аби я до тебе звернувся напряму, коли підслухав у під’їзді свого будинку приватну розмову твоєї темноволосої знайомої. Вона, за сумісництвом, є моєю сусідкою, яка мешкає поверхом вище від моєї власної оселі. Її юний посередній розум, ймовірно, був самовпевнено переконаний у тому, що лиш йому під силу додуматися до нехитрого підслуховування інтимних під’їзних бесід. На щастя, це її високодумство дозволило мені, непоміченому та невикритому, вислухати її недовгий діалог із поліцейським, який, я знав, брав участь у взятті мого сина та твого батька, П’єтро, під арешт.

Низький чоловічий голос поліцейського допитливо довідувався про тебе у темноволосої дівчини. У відповідь на свою цікавість він отримав лиш її зніяковілі запевнення у неодноразових спробах зв’язатися з тобою, котрі ти, яка хоча і постійно перебуваєш у мережі, все ж беззмінно відхиляєш.

Думка твоєї кароокої подруги, за її висловленими твердженнями, припускала таке непохитне відсторонення з твого боку у простому бажанні “забути жахливі події”, живим нагадуванням про котрі було б ваше подальше спілкування. Саме так розгублена дівчина пояснювала собі незбагненну для неї зміну у твоїй поведінці.

Що ж, мої власні думки витлумачили проявлений тобою норов інакше. Тоді я нутром відчув – ти віддалилась від неї, аби наблизитись до мене. Тому я забезпечу твоє природне прагнення всіма належними знаряддями. Я розповім тобі бажану історію з перших вуст.

Твій батько, який втратив тебе через власну дурість, недоречну гордість та банальну невдачу, здавалось, навмисно випробовував моє обмежене терпіння  своїми нахабними доріканнями щодо найважливішої справи мого життя, яке я жертовно поклав для вивчення таємниць Пекла, шанованого у спадщині великого Данте. Тож на мої плечі було звалено тяжкий обов’язок – скоригувати невірні ідеї П’єтро стосовно цієї дилеми.

Тоді я замислив обережно просочитися прямісінько до його схибленого розуму. Та я розумів – мені не зростити внутрішніх змін без зовнішнього сприяння. Тож я став пильно прислуховуватися до кожного слова, що обдумано або мимовільно випурхувало з вуст мого сина, коли той втомлено або бадьоро повертався додому після завершеного трудового чи вихідного дня.

Саме у цих, безтурботно довірених мені, щирих словах я випадково виловив ім’я Адама Іраха, яке неочікувано мене зацікавило. Ти, безперечно, чула про цього юного хлопця, котрого смерть прославила гучніше за життя.

- Уявляєш, цей безсоромний хлопчисько всього-на-всього не впорався з бісквітним коржем! Та через таку дрібницю ледь не всю кухню у пориві гніву розніс! – Захлинаючись від гарячкового збудження, жваво розповідав П’єтро, тільки-но повернувшись із кулінарних курсів. Він часом відвідував їх, розважаючи себе після напружених робочих змін.

Із прісним байдужим виразом, яким оманливо вкрилося моє лице, що насправді норовило розтектися у хвилюючій цікавості, я кинув безпристрасним тоном:

- Який хлопчисько?

- Адам, здається. Так, Адам Ірах. – Квапливо відгукнувся П’єтро, захоплений своєю розповіддю. Та це не важливо! Важливо те, що кухонне начиння металося навчальною кухнею, немов ті сніжки, які взимку кидають одне в одного граючі малята. А найдивовижніше те, що подібні люті напади частенько дошкуляють цьому хлопчиську. Непросто, напевно, його батькам уживатися з таким запальним характером. До речі, незважаючи на сьогоднішній безлад, що влаштував цей юнак, мені вдалося спекти непоганий бісквітний торт із заварним кремом. Тож піду на кухню, підігрію воду для чаю. Приєднуйся за кілька хвилин!

Того тихого вечора я не встояв ні перед ласою пропозицією скуштувати запропонований мені апетитний десерт, ні перед солодкою ідеєю розібратися із пізнаним мною грішним хлопцем. Невдовзі десерт було з’їдено, а хлопця – вбито.

Вбивство Адама Іраха не завдало мені надмірного клопоту, адже у темних провулках люди звикли боязко озиратись на молодих міцних чоловіків, що йдуть їхніми слідами. Дряхлі немічні старигані не надто їх турбують. Тож я був поза підозрою, і це дало мені вирішальну перевагу у зіткненні з моєю безтурботною жертвою.

Я стрімко підкрався до хлопця ззаду та намертво обвив його шию брючним ременем. Його легені не очікували нападу, тож не встигли запастись достатнім для боротьби киснем. Щоб перестрінути останній подих юнака, який вкинув його грішну душу до пекельного полум’я, я різко обернув його, поваленого додолу та майже неживого. Тільки-но до мене долинув глухий звук хрускоту від ламаних ребер, що не витримали мій натиск на їхню крихкість, як я угледів його безпорадну загибель.

П’єтро, впізнавши у безперервному гулі новин знайоме обличчя Адама Іраха, лиш незворушно знизав плечима у відповідь на раптову смерть цього задиристого хлопчини. Він не надав жодного значення нез’ясованим обставинам його загадкового кінця.

Надзвичайна важливість цього смертельного інциденту стала смутно усвідомлюватися його нечуйною увагою лише тоді, коли стали траплятися інші вбивчі нещастя, кожне з яких волочилось за його власною персоною. Лише тоді, охоплений відвертим страхом та невимовним сум’яттям, його стривожений розум занепокоївся. А поки, безпристрасний та безжурний, П’єтро закинув будь-які зародження бентежних сумнівів подалі від себе.

Я ж, дійсно натхненний першою закладеною цеглиною у зведення майбутнього будинку, що вибудовувався з моїх ідейних міркувань, вирішив залишити у пам’яті успішне втілення свого початкового задуму проведенням простенького обряду.