ЧАСТИНА IІ / РОЗДІЛ 1

ЧАСТИНА IІ

КОЛЕКЦІОНЕР

РОЗДІЛ 1

Соковита музика саксофона розтікалася насиченою мелодією у скромних кімнатах старого похиленого будинку. В одній із них Лаура Донаті, розслаблено погойдуючись у плетеному кріслі-гойдалці із в’язанням на кістлявих колінах, насолоджувалася улюбленим звучанням класичного джазу. Вона зазвичай слухала його колоритні мотиви на тлі буденних справ, і глибокі ноти самобутнього ансамблю його інструментів пестили її слух, заспокоювали тривоги та м’яко огортали блаженним дурманом.

Втім зараз п’янкий ефект джазової музики гнітюче розвіявся, немов жовте листя віднеслося геть від дерева вслід за сильним поривом осіннього вітру. Солодкість музичних нот перебила гіркота дратівливих дитячих схлипувань. Лаура Донаті безпристрасно додала гучності ввімкненій мелодії та задоволено прикрила очі, впиваючись приємною музикою у своїх вухах.

Однак за мить жінка розлючено підскочила з хиткого крісла. Незакінчене в’язання незграбно звалилось на підлогу. Безупинне хникання, що нервувало її слух, продовжувало нахабно паплюжити єдину насолоду, що пестила черстве серце Лаури Донаті.

Швидкі кроки Лаури гучно застукотіли у напівтемному вузькому коридорі, що з’єднував маленьку вітальню із двома спальними кімнатами. Розгнівана Лаура різко відчинила обшарпані двері одної з них, грубо врізавши по ним худою ногою. З-за відчинених дверей на злісне обличчя жінки, котра нестямно увірвалася до кімнати, злякано дивилися дві пари вологих почервонілих очей.

Настирний плач, що доносився із дитячої кімнати і потурбував спокій Лаури Донаті, миттю затих. Лютий погляд жінки окинув невелике приміщення, жалюгідно обставлене деякими старезними меблями і пишно захаращене старовинними іконами й рукописними молитвами. Особливе обожнювання Лаури викликала срібна ікона Єрусалимської Божої Матері, яку жінка почесно розмістила у найпомітнішому місці крихітної спальні – на вершині чорно-коричневої шафи в лівому кутку кімнати.

Двоє трирічних хлопчаків близнюків нерішуче поглядали на прибулу Лауру, боязко визираючи з-за обдертого ліжечка. Примружені очі  Лаури Донаті зневажливим поглядом розглядали наполоханих хлопчиків, грізно вдивляючись у їхні оторопілі круглі личка зверху вниз.

Однакові маленькі мордочки темноволосих малюків настільки походили одна на одну, що часом Лаурі, яка похмуро витріщалась на них, здавалось, ніби в очах у неї хибно двоїться. Тому, не виносячи занадто тривалого розглядання дітей, вона незмінно відводила свій важкий погляд, концентруючи його тяжкість на спогляданні оточуючого середовища.

Так і тепер, ковзаючи своїми блискучими блакитно-сірими очима барвистими святими образами, що прикрашали безбарвне оздоблення дитячої спальні, Лаура Донаті заговорила ультимативним крижаним голосом:

- Розвели нюні через якісь дріб’язкові подряпини! – Отруйно лилась лиховісна мова жінки, очі котрої все ще не наважувались на зоровий контакт із заляканими хлопцями. Їхні крихітні тіла були густо усіяні довгими бордовими ранками, залишеними кігтистими пальцями Лаури, розсердженої незадовільними манерами трирічних дітлахів на ранковій недільній службі.

Майже так само, як перед слуханням джазу, Лаура Донаті не могла встояти перед відвідуванням церковних служб і перед вихованням дітей рукоприкладством. Такою була трійця обов’язкових компонентів для нормального перебігу її життя: чарівний джаз – на усолоду собі, палка молитва – на втіху богу, люте побиття – на покарання синам.

Миловидні щічки хлопчиків Лаури нерідко палали рожевими подряпинами, пухкі руки зазвичай покривали фіолетові синці, а маленькими ніжками розсипалися червоні забої. Напади жорстокості їхньої безжальної матері повсякчас гнівно лупцювали, грубо штовхали, злостиво дряпали і боляче молотили слабкі дитячі фігурки. І все в ім’я Господнє, до заступництва якого так часто зверталась жінка і присутність котрого, хоча і відчувалась у її запальних словах, зовсім не проглядалась у її недобрих діяннях.

Хоча регулярно зраненою їхня плоть почала виглядати лише з минулого року, маленьким братам-близнюкам складно було пригадати час, коли б їхню молочно-білу шкіру не зафарбовували строкаті відбитки болісних дотиків материнської руки.

Перші криваві квіти стали розпускатись на їхніх мініатюрних тілах разом із першими нервовими зривами Лаури, якими вона шалено вибухала після торішнього обвалу на шахті “Центральна”. Під її завалами Еміль Донаті, вірний чоловік Лаури Донаті та люблячий батько двох їхніх дітей, зустрів свою миттєву смерть. Пам'ять про Еміля Донаті залишалась лише у завитках темного волосся його синів та у мізерній сумі страхової виплати.

- Роббі! Едді! –  Гримнув металевий голос Лаури, що звертався до заплаканих хлопчиків, які безмовно зачаїлися коло облізлого блакитною фарбою ліжечка. – Якщо вам так кортить порюмсати – займіться цим на задньому дворі, звідки ваше обридливе ридання не буде чутно у домі.

Трирічні брати, Роберт та Едгар Донаті, винувато понуривши голови, беззаперечно підкорилися наполегливому наказу матері. Її категорична команда була підкріплена легкими ударами у потилиці хлопців, коли ті протискувалися назовні між матір’ю та тісним проходом із дитячої кімнати.

Із полегшенням вивільнившись із задушливих лап батьківського дому, хлопчики хутко помчали до пухнастої яблуні, що розливала під собою чудесну тінь. Швидкий Роббі, який незмінно випереджав у цих перегонах брата, першим пурхнув у тиху прохолоду гіллястого дерева, після чого традиційно пристукнув тричі по його шорсткій корі. Таким простим знаком чемпіон їхніх дитячих гонок фіксував здобуту ним перемогу. Щоправда, за недовгі три роки їхнього життя лише прудкий Роббі удостоювався здійснення цього тріумфального ритуалу, чому потайки особливо заздрив Едді, який завжди програвав.