ЧАСТИНА I / РОЗДІЛ 2 (45)

45

- Кого ти там виглядаєш? – Шепотом поцікавилась Лея.

Червоно-руде волосся дівчини, обрамлене темною стрічкою, спадало пишними хвилями на її плечі. Їх з Еммі щільно оточували чорні людські хмари, вбрані у темні скорботні шати. Сірі кам’яні доріжки дворика церкви Святого Антонія, на котрих стояли дівчата, вщент заполонили жалісні обличчя.

- Сама не знаю. – Ніяково відгукнулась Еммі. Її розсіяний погляд невпинно блукав безбарвними обличчями смутного натовпу. – Можливо, я очікую застати появу членів сімейства Донаті. – Сором’язливо зізналась вона.

- Авжеж, це сімейство причетне до вбивства професора Віктора Фальми. – У крижаному голосі Леї звучали металеві нотки. – Та ти справді думаєш, що вбивця явиться поховати власну жертву?

- Кажуть, злочинці повертаються на місце злочину. – Намагався парирувати слабкий шепіт Еммі. Та цим дівчина накликала на себе ще більш пронизливий погляд подруги.

- Однак це не місце скоєння злочину. Це місце наслідку скоєного злочину. – Безпристрасно проказала Лея, продовжуючи різати гостротою погляду своїх глибоких зелених очей.

Тим часом темно-карі очі Еммі вивчали нескінченний потік різноманітних людей, що безперестанку рюмсали, стогнали, зітхали, журились і висловлювали свої співчуття. Та дівчині довелось відірвати свій липучий погляд від розтривоженої публіки, коли перед ними з Леєю раптом виросла статна фігура молодого хлопця. Його похмуре лице, що набрякло під мокрим шаром виплаканих сліз, тихо заговорило до дівчат:

- Ви, мабуть, і не пригадаєте мене. – Його налиті вологою, червоні очі несміливо поглянули у сухі очі Еммі та Леї. Сором’язливий погляд крадькома зміщував свій фокус з однієї дівчини на іншу.

Еммі безмовно розглядала хлопця, анітрохи не впізнаючи його. У її очах світилась легка підозра, доки вона не вловила мирну довірливість, з котрою йому ласкаво відповіла Лея:

- Сьогодні було б непростимою помилкою не згадати людину, завдяки якій мені пощастило познайомитися з професором Віктором Фальмою. – Обличчя Леї дружелюбно просяяло хлопцеві, після чого обернулось до спантеличеної подруги. – Еммі, пам’ятаєш, як одним вересневим днем ми ненароком збили цього хлопця з ніг? Для нього ця прикра подія обернулась обідом за наш рахунок, а для нас – інформацією щодо лекцій професора Фальми.

Старанно покопирсавшись у своїх спогадах, Еммі врешті витягнула той, що відповідав історії, озвученій Леї, і дівчина хутко закивала подрузі:

-  Точно! – Зі стриманою нотою радості у голосі вигукнула вона. Лице хлопця задоволено засвітилось. – Як чудово, що наша не зовсім вдала зустріч обернулася такою прекрасною нагодою дізнатись професора Фальму.

Багряні язики вогню нерішучості й сором’язливості рясно облизали щоки хлопця. Він сконфужено смикав манжети своєї чорної сорочки. Його тихий голосок скромно припустив:

- Добре, що про професора Віктора Фальму і за життя, і після смерті відгукуються лише найкращими словами. Трохи зам’явшись, він із прямою відвертістю додав: – І, на мою думку, ті гарні слова дійсно йдуть із сердець, а не тільки із тривіальної заповіді “про мертвих або добре, або нічого”.

- Погоджусь лише наполовину. – Безхитрісно посміхнулась Лея, миттєво роз’яснивши: – Впевнена, що коріння найдобріших компліментів професору Фальмі проростає із сердець так само, як і з тривіальної заповіді. Адже Хілон зі Спарти заповідав згадувати “про мертвих або добре, або нічого, крім правди”. А правда у тому, що Віктор Фальма був справді такою прекрасною людиною, якою він описується у заслужених людських похвалах.

Заупокійна служба добігла кінця. Масивна кришка блискуче-чорної труни важко гупнула над мерцем, навіки загороджуючи його безмовне бліде тіло від шуму й суєти живого світу. Еммі та Лея, витримуючи тяжке мовчання, йшли зарослою стежкою від церкви. За кучерявими густими чагарниками й високими пишними деревами на їхньому шляху вдалині невиразно прокльовувалися верхівки багатоповерхових будинків міста.

Пустий погляд Еммі впирався у височезні будинки і їх недосяжні дахи, та її потьмарені очі їх ніби й не помічали. Перед ними й досі виблискувала своїм моторошним сяйвом чорна труна, що невідворотно замикалася над Віктором Фальмою. У тій зачиненій труні вона бачила не чергову жертву серійного вбивці. Вона бачила свою особисту поразку у небезпечній сутичці з ним. Віктор Фальма, принесений у жертву кривавому душогубу, був її особистим жертвоприношенням. Жорстока трагедія Фальми стала її іменною катастрофою. Це її повільна реакція сприяла невловимості ненаситного вбивці. Її приховування важливих відомостей про злочинця легковажно покривало його. Хоча вбивство Віктора Фальми й не скоїла її власна дія, до нього призвела її персональна бездіяльність.

Зібравшись із нестерпними думками, Еммі перервала затишшя, рішуче постановивши:

- Нам відомі всі вбиті жертви та мотиви, через які вбивця позбавив їх життів. Ми знаємо центральну точку на мапі міста, навколо якої змикаються усі місця злочинів. Нам відомо, хто забрідає до неї із відомостями про загиблих. Ми знаємо зв’язки, що поєднують вбитих із потенційним вбивцею. Ми навіть знаємо, де живе вбивця. Ми в курсі всієї необхідної інформації, якій під силу покінчити із кровопролиттям та притягнути винного до відповідальності. – Завершив промову Еммі твердий непохитний голос.

Лея не очікувала на цю серйозну промову подруги. Тож вона лише невпевнено запитала: