ЧАСТИНА I / РОЗДІЛ 2 (42-44)

42

Серце Еммі важко гупало у неї в грудях, доки дівчина хутко перестрибувала сходами, підіймаючись поверхом вище. Права долоня, що невпинно тремтіла, провернула ключем у замку й відчинила двері її домівки. Ще сильніше тріпотіла ліва долоня дівчини, що побіліла від міцного стискання у своїх пальцях мобільного телефона.

Еммі зачинилась у безпечному середовищі своєї квартири. Права рука відклала на полицю шафи у передпокої зв’язку ключів, після чого ліва піднесла до очей Еммі екран телефона. Дівчина розблокувала смартфон і нежива темрява його екрана враз спалахнула інтенсивним білим кольором, освітлюючи сірість передпокою, немов смолоскип розвіяв темряву печери.

Пожвавлений екран відразу продемонстрував своїй господарці останні ввімкнені застосунки – контакти та камеру. Палець Еммі клацнув своєю подушечкою по фіолетовій іконці Галереї, і покірний пристрій миттю показав їй фотографії та відео, що зберігалися у ньому. Далі дівчина натиснула на квадратний значок найсвіжішого файлу, і на девайсі одразу з’явилось відео із чоловічими обрисами, щойно баченими нею наживо. Подекуди вони були нечіткими й затемненими, але на більшості кадрів чітко виділявся та ясно освітлювався вигляд П’єтро Донаті.

Тріумфальна посмішка миттю осяяла рожеве лице Еммі, не згасаючи, поки дівчина пожадливо переглядала відеозапис до самісінької фінальної секунди, на котрій чоловік, вислухавши вказівки Еммі щодо можливих затоплених місць його квартири, бреде у морок свого житла для відповідної перевірки. Вона освітлювала обличчя дівчини і тоді, коли Еммі відправила Леї свій переможний відзнятий матеріал, підписавши – “Знайомся, П’єтро Донаті”. Та усмішка не зотліла ні на іскорку і тепло вигравала на вигнутих півмісяцем губах дівчини, навіть коли ніч заколисала її у приємному сні.

***

- Це він! – Зачудовано прошепотіла Софія Локві, дивлячись округлими очима у сяйво смартфона, котрий хвилиною раніше їй діловито вручила Еммі.

Схвильована Еммі сиділа поруч із такою само збудженою від хвилювання Леєю на м’якому помаранчевому диванчику у кутку малолюдної зали кафе-кондитерської. Обидві дівчини сфокусували свої невідривні погляди на круглому обличчі Софії, поки та супилася над яскравим екраном смартфона навпроти них.

Софія, яка вчора погодилась на зустріч із Еммі та Леєю цього вечора, тепер протирала своїми пухкими кулачками очі, немов не вірячи їм у тому, що – кого – вони їй показували. Її очі, здавалось, і самі були здивовані побачити знайоме чоловіче обличчя на прямокутному екрані мобільника. Жінка, швидко підтвердивши особистість людини на відео, все промотувала його до початку, вкотре додивляючись до кінця. Вона немов побоювалась прорахуватись із правдивістю своїх свідчень, але кожного разу визнавала свої слова все рішучіше й впевненіше.

Під час чергового споглядання Софією відео мобільник трохи здригнувся у її м’ясистих руках, отримавши якесь сповіщення у безшумному режимі “Вібрація”. Жінка, і собі стрепенувшись у відповідь на різке тремтіння, одразу протягнула смартфон його власниці, Еммі.

- Не варто, – заперечила Еммі і розвернула своєю долонею направлену до неї руку Софії із телефоном у пальцях назад. Дівчина добродушно їй посміхнулась, спокійно зазначивши: – Немислимо уявити справу, яка б зараз мала більшу вагу.

Поки Софія Локві невпинно вивчала напам’ять гострі риси лиця П’єтро Донаті, Еммі залишалась у легковажному невіданні щодо дійсності, у котрій лідируюче положення у рейтингу справ “великої ваги” посідало аж ніяк не нескінченне розглядання Софією повторюваного відеозапису. Ця справа – чи, швидше, лихо – очолила важливі питання, які мала розглянути Еммі, та терпляче чекала уваги до себе.

А поки спливали довгі хвилини зустрічі Еммі та Леї із Софією Локві. Еммі, виснажена ненаситністю Софії, яка вперто тримала її телефон у себе в руках, вже встигла засумувати за своїм гаджетом. Лея ж, котра забула власний у кімнаті гуртожитку, теж занудьгувала без його присутності.

Коли ж ті довжелезні хвилини зустрічі нарешті вичерпались, Еммі, забравши назад свій телефон, окинула його екран швидким байдужим поглядом. Її темні очі враз заскляніли.

“Немислимо уявити справу, яка б зараз мала більшу вагу?” – Передражнив дівчину злісний внутрішній голос, коли її карі очі нарешті переглянули сповіщення на телефоні. У занедбаній будівлі знову активувались датчики руху.

43

Тяжка повільна хода, немов жалюгідні спроби руху кам’яної статуї, що раптом ожила, міцно приковувала до своїх неспішних кроків дві пари дівочих очей. Бентежні погляди Еммі та Леї зі страхом спостерігали за нахабним вторгненням маленької зсутуленої фігурки у старезні стіни занедбаної одноповерхової будівлі. Присутність невеличкого розмитого силуету в будинку підловило невсипуще око камери відеоспостереження, а прямокутний екран смартфона ретельно відтворював її очам Еммі та Леї.

Тонкі обриси зафіксованої камерою людини насилу подолали половину задуманої нею дистанції, коли Еммі почула тихий голос Леї:

- Очевидно, що ця людина – не П’єтро Донаті. – Дівчина сумно зітхнула, примружившись над відтворюваним відеозаписом.

- Так чи інакше, ця людина – Донаті. – Відізвалась Еммі. – Щоправда, Донаті старший.

- Батько П’єтро? – Широкі брови Леї піднялися. Чоло злегка зморщилось, поки за ним думки дівчини напружено розмислювали над роллю кожного із Донаті у серії жорстоких убивств. – Але якщо вбивцею є його син, то чому він приносить до будівлі підказки про його злочини?