ЧАСТИНА I / РОЗДІЛ 2 (38-39)

38

Два пухкі жіночі пальці – вказівний та середній – міцно стискали запалену цигарку. Над цигаркою химерно звивався густий сріблясто-сірий дим. Втягуючи до своїх забруднених легень отруйні хімічні сполуки тютюнового диму (акролеїн – незмінний компонент сльозогінного газу; аміак – вірний помічник у чистці сантехніки; піридин – чудовий винищувач комах; та інші токсичні речовини, яким явно не місце у людському організмі), крупний жіночий анфас бездумними спокійними очима витріщався на центральний фасад низенької будівлі бібліотеки № 27.

Раптом спокій у тих очах стрепенувся, коли головні двері бібліотеки прочинились, пропускаючи назовні тендітну дівочу фігуру. Темно-каштанові хвилясті локони дівчини жваво стрибали на її худорлявих плечах, доки вона рішуче наближалась до жінки, що невпинно пихкала смердючим тютюном.

- Софіє? – Звернувся тихий голос дівчини, яка вийшла з бібліотеки, до жінки, що палила коло її входу.

Тонкі брови Софії Локві сумнівно насупились над переніссям. У темних очах жінки спалахнув вогник здивування. Її бліді губи злегка смикнулися, ніби намагаючись відповісти, та так нічого й не вимовивши, беззвучно стиснулись. Кругле жіноче обличчя вичікувально завмерло перед акуратним овалом дівочого лиця.

- Ми зустрічалися у готелі “Турист” близько року тому. – Обережно і неквапливо пояснила Еммі. Її слухачка, проте, недовірливо насторожилась, тож Еммі довелося змусити себе продовжити далі. – Я зупинялася у готелі із подругою у той час, як ви працювали на рецепції. І я думаю, що…

Еммі не встигла завершити свою промову, оскільки розміреність тієї була перервана різкою реплікою Софії:

- Я знаю, що ви думаєте. – Із викликом та рішучістю заявила Софія Локві, чим затуманила колишню впевненість Еммі так само, як задимила свіже повітря щільною сірістю тютюнового диму.

У карих очах Еммі світилась розгубленість. Дівчині не залишалось нічого, окрім як смиренно чекати, доки її співрозмовниця прояснить сенс власних слів. І та, випустивши ще декілька кілечок диму, продовжила:

- Скільки, на вашу думку, дівчат і жінок вивідували у мене інформацію про хлопців і чоловіків, які проводили ночі у готелі “Турист” з іншими дівчатами та жінками? – Пильний погляд Софії помітив, як пухкі губи Еммі безшумно ворухнулись. Не чекаючи, доки вони озвучать відповідь, жінка висловила власну. – Десятки. Сотні. Усіх у пам’яті й не втримати.

Еммі мовчки стежила за ходом думок Софії й придушувала у своєму горлі кашель від тютюнового диму, що огидною хмарою оповив її ніздрі. Софія, байдужа до невдоволеності пасивним палінням Еммі, продовжувала зафарбовувати прозорість повітря у платинові фарби, рухаючи тліючою цигаркою, немов пензликом.

- А скільки з них, думаєте, з’ясовували у мене інформацію про тих із них, хто ночував у готелі “Турист” із дівчатами чи жінками, котрих незабаром було вбито? – Пишні груди Софії палко здіймалися у такт її словам, щоки наливалися квітучим багрянцем. – Ці підрахунки займуть набагато менше часу, еге ж?

***

Чиста блідо-блакитна вода маленького штучного озера тихо хлюпала під старим кам’яним мостом. На її слабких хвилях відображались розпливчасті контури двох дівочих фігур, які розслаблено сперлися на холодні перила моста та задумливо нахилилися над дзеркальною гладдю води.

Вогняно-руде волосся однієї з тих, хто споглядав спокій невеликого озерця, розвивав легкий прохолодний вітерець. Її струнку фігуру обтискав ванільно-білий комбінезон із плащової тканини. Заправивши за вухо вишнево-червоне пасмо, що тріпотіло об світлу тканину комбінезона, вона, Лея, перепитала у подруги деталі історії, щойно тою повіданої:

- Отже, на думку Софії, зовнішність того Донаті, котрий з’являвся із Марією Луксур у готелі “Турист” і зовнішність Донаті, фотографія котрого зберігається в архіві Університету культури і мистецтв, скоріше за все – проте, не стовідсотково – різниться. Правильно? – Слабкий кивок голови Еммі підтвердив слова Леї, після чого остання промовила: – Тобто свідчення Софії все ж залишають сумніви.

На цей раз каштанове волосся Еммі пружно підскочило, коли голова дівчини заперечно закрутилась зі сторони в сторону:

- Гадаю, Софія все-таки має рацію. Так, вона могла прорахуватися у рисах зовнішнього вигляду людини, котру вона бачила понад рік тому. Але ж вона пам’ятає приблизний вік того чоловіка. І той, якщо вірити її словам, розходиться у років двадцять – а то й у всі тридцять – із тим віком, котрий наразі повинен мати Донаті зі старого університетського фото. – Еммі ледь чутно зітхнула. – Донаті з готелю та з фото – не одна людина.

Лея й собі із жалем зітхнула. Та незабаром, немов у її думці спалахнула геніальна ідея, дівчина жваво поцікавилась:

- Окрім фото з університету, ми маємо й інше. – Лея хитро підморгнула до Еммі. – Те, що розміщене на сайті кулінарних курсів і зображує групу Адама Іраха. Покажемо Софії його?

- Я вже показувала. – Ще безнадійніше промовила Еммі, вселяючи таку само безнадійність до розчарованого серця Леї. – Але на тому знімку не всі обличчя чітко сфотографовані. А з чітких Софія не впізнала жодне.

Хоча Лею й засмутила безуспішність її пропозиції, розпач не надто довго гриз її душу, і вже скоро у її голові зріли нові роздуми, сирими зачатками котрих вона поділилася з Еммі:

- Якщо на цих двох знімках немає чіткого обличчя, що нам потрібне, – промовив рівний голос Леї, – це не означає, що те обличчя не втрапило на інші знімки.