ЧАСТИНА I / РОЗДІЛ 2 (33-34)

33

Різкий настирливий звук клаксона нетерпляче прогудів над тихим безлюдним двориком, коли до нього під’їхав крихітний оливково-жовтий автомобіль. Еммі, до вух якої негайно долинув цей сигнальний вереск, вже витягала ключ із замка, заперши квартиру, та жваво поскакала сходами вниз.

Дівчина швидко промайнула перший поверх, та потім її ноги ніби щось загальмувало. І ось вона знову стоїть коло вхідних дверей однієї із квартир четвертого поверху. Золотистий номер “53” ніби незворушно витріщається на непрошену гостю.

На цей раз жодна незвана сусідка не підглядає за дівчиною. Тож Еммі, бажаючи скористатися цією нагодою, немов під магічним впливом чар, потягнулася вказівним пальцем прямісінько до твердого пластику круглого дверного дзвінка. Палець м’яко притиснувся до дзвінка і за дверима почувся лункий мелодійний мотив.

Який намір вона переслідувала, схвильовано чекаючи на відкриття дверей? Точної відповіді у неї не було. Вперше, коли Еммі підійшла до дверей квартири із номером “53”, та її відволікла своїми балачками нестерпна стара, дівчині хотілось порівняти зображення Едгара Донаті, побачене в університетських архівах, із зовнішністю старого сусіда, що проживає за цими дверима. Та тепер більшу цікавість Еммі викликав син стариганя.

Вона терпеливо чекала. Раптом по інший бік дверей Еммі почула тихі обережні кроки, що прямували у її сторону. Від напруги дівоче серце тяжко підстрибувало від кожного руху ходи, що все наближалась, і миттю завмерло, коли кроки припинились. Еммі відчула на собі пильний, вивчаючий, невидимий погляд, який прикривало дверне вічко вгорі. Від цього молочно-біла шкіра дівчини посіріла й вкрилася сиротами.  

Здавалось, минула вічність, доки Еммі перебувала під незримим зосередженим наглядом невідомого. Та спливло не більше хвилини, і неголосний шум від ходи знову відновився. Втім тепер звуки кроків стихали, віддаляючись.

Еммі розчаровано зітхнула із прикрим присвистом. Проте жалісливий звук її зітхання миттю потонув у пронизливому реві нового гудка, який випурхнув із оливково-жовтої автівки, що дожидалась на дівчину коло дому.

Шоколадно-карі очі Еммі жбурнули швидким, сповненим останнього сподівання поглядом на замкнені двері. Ті лишались непохитними. Тож дівчина хутко попрямувала назустріч оливко-жовтій автівці, доки та не оглушила її новою хвилею вереску.

***

Рудоволоса Лея, натхненна та розбуркана місією, що чекала на них із Еммі, непосидюче крутилася на пасажирському кріслі оливково-жовтого автомобіля та час від часу лупцювала рульовий клаксон. Пронизливий звук, що той видавав, встиг розлякати невеличку купку ворон, що величаво обліпила пишний клен, та роздратувати водія таксі, занадто сором’язливого й безхарактерного, аби припинити докучливі дії клієнтки.

Нарешті перед автівкою з’явились витончені обриси Еммі, яка бадьоро й легко бігла до машини. Від її вигляду два обличчя – червонощокого таксиста та рум’яної Леї – із полегшенням засяяли. Коли всі пасажири зрештою зібрались під соковито-яскравим дахом “вольво”, кудрявий водій отримав коротенькі вказівки щодо подальшого маршруту й швидко від’їхав від п’ятиповерхового будинку, звертаючи на широку дорогу. Його пальці стрімко пройшлися літерами навігатора, шукаючи кінцевий пункт поїздки, котрим був готель “Турист”.

Зовсім скоро навігатор веселим дзенькотом сповістив про прибуття до необхідного пункту. Непоказний фасад готелю потрапив у прямокутні межі одного із бокових вікон автомобіля. Його будівля тужливо нависала над нечисленними перехожими. Якщо серед їхньої скромної кількості й загубилася парочка туристів, готель “Турист” все ж не приваблював їх.

Еммі та Лея вислизнули із таксі. Їхні каштанові й руді пасма волосся роздмухував лагідний вітерець. Дівчата миттю минули центральний вхід готелю, зайшовши досередини. Пройшовши в хол, вони уважно роздивилися навкруги, хоч той вже й був їм знайомий. Здавалося, він не зазнав жодних змін, і все-таки якоїсь невловимої деталі йому бракувало.

Дві зосереджені лакричні цяточки вивчаюче роздивлялись новоприбулих з-під стійки рецепції. Ті чорні оченята із великою цікавістю спостерігали за плавними рухами жіночої ходи, що підступала до стійки. Смаглява лукава мордочка, на якій розташовувались ті темні очі, належала чорноволосому молодому хлопцеві. Вона засяяла хитруватою посмішкою, оголивши два ряди кривих жовтуватих зубів, що ритмічно заклацали до дівчат у такт хлопцевому вітанню гостей. Він хутко видавав дівчатам усі завчені репліки, що інформували, рекомендували, цікавились – загалом, робили все, аби набриднути гостю готелю у першу ж хвилину його перебування у ньому.

Відвідувачки, проте, загасили запал визубрених тирад хлопця, завадивши тому закінчити свій формальний виклад про всі чарівні принади та спокусливі вигоди тарифної політики закладу. Ця грубість – саме так її сприйняв чорнявий співробітник готелю – надзвичайно розчарувала хлопця. Його приторна усмішка кисло зів’яла. На бронзовому обличчі з’явилась гримаса відкритого невдоволення. Він ображено наморщив своє високе чоло, на котрому надулась пара світло-лазурових вен.

Та хоча лице хлопця загорілось неприхованою неприязню, його відстовбурчені великі вуха насторожено прислухались до заспокійливого голосу миловидної шатенки, яка гіпнотично дивилась до нього із темряви своїх карих очей.

- Ми ні в якому разі не сумніваємося у вашій кваліфікованості й вашому професіоналізмі. – Солодко проворкувала Еммі, підсолоджуючи гіркоту враженої пихи хлопця. Здавалось, той був прикутий до місця чарівністю темно-кавових очей, обгорнутих чорною лінією густих підкручених вій. – Та, на жаль, сьогодні ми не маємо достатньо часу, аби ними сповна насолодитися. Відверто кажучи, наш візит зумовлений не готельними питаннями. Наша ціль, швидше за все, лише побічно стосуватиметься готелю.