ЧАСТИНА I / РОЗДІЛ 2 (19-22)

19

Сп’яніння дівчат від вина й віри в успіх минулось, а разом із ним минулось і розуміння того, як їм розгадувати таємницю смертельної справи. Вони не мали ані задатків детективів, ані потрібних зв’язків у поліції, що розслідувала скоєні вбивства. Тож Еммі та Леї не залишалось нічого, окрім як не втручатись й відсторонено слідкувати за подальшим ходом подій.

Еммі так само відвідувала щодня занедбану будівлю, щоразу сподіваючись не виявити у ній підказку нової загибелі. А Лея продовжувала бути вірним слухачем лекцій професора Віктора Фальми, сподіваючись виявити нові підказки щодо загадки серії вбивств.

Розпорядок буденних справ дівчат був ретельно спланованим, продуманим до деталей та позбавленим будь-якої спонтанності. Та все ж останній осінній місяць вніс власні корективи у передбачуваність їхніх життів, розбавивши її непередбачуваними подіями.

А втім, розпочати варто не з переказу прісної течії життя Еммі та Леї у ту нудну осінню пору. Кращим початком слугуватиме не менш прісне, але важливе для майбутньої історії дівчат, повсякденне життя Пітера Гулана.

Пітер Гулан був бібліотекарем міської бібліотеки, що розташовувалась неподалік корпусів університету, студентками котрого були Еммі та Лея. Якби вам зустрівся Пітер Гулан за межами його робочого місця, вам би ніколи не спало на думку, що перед вами бібліотекар. Адже якими якостями ми підсвідомо наділяємо представників цієї професії? Вони мовчазні, спокійні, терплячі. Такі собі тихенькі голівки, що визирають з-за книжкової шафи, аби кинути грізний погляд на порушників тиші у читальній залі. Все це не про Пітера Гулана.

Пітер Гулан пішов стежкою бібліотекарської професії не за власною волею, а за волею тюремної адміністрації, що вважала бібліотеку чудовим робочим місцем для колишнього в’язня, який проходив програму реабілітації та соціальної реінтеграції колишніх засуджених у суспільство.

Минулого року Пітеру Гулану перевалило за сорок. Чоловік мав міцну статуру, вибуховий характер та гострий язик, котрим охоче різав неугодних йому оточуючих. Кожному, кому доводилося тримати із Гуланом принаймні нетривалий зоровий контакт, миттю відводив свої очі від погляду чоловіка із відчуттям, ніби ті чорні бездонні очі зазирають прямо до душі співрозмовника. Насправді ж, минуле життя Пітера Гулана навчило чоловіка не втрачати пильності й уважно придивлятися до кожного, із ким він має справу. Та хоча Гулан і проявляв надмірну увагу до кожної персони, що комунікувала з ним, та увага зовсім не мала на меті влізати до чужих душ. Самих голів Гулану було достатньо.  

Про своє минуле Пітер Гулан майже ніколи не згадував при сторонніх й рідко обговорював його із давніми приятелями. Що йому дійсно подобалося згадувати та обговорювати, так це його захоплення, котрих було у житті чоловіка лише двоє – гарні жінки та смачна їжа.

Якщо із першим захопленням у Гулана не складались взаємні стосунки, то із другим у нього здавна зав’язались міцні любовно-споживацькі відносини. Тож зовсім не дивно, що улюбленою частиною робочого розпорядку дня Пітера Гулана була саме обідня перерва, а прийом їжі був для чоловіка найважливішим, найсакральнішим ритуалом. 

Часто читачі, котрі забували вчасно повернути книги до його бібліотеки, приносили бібліотекарю Гулану свої вибачення разом із домашньою випічкою чи іншою їстівною смакотою. Пітер не лише не ображався на такі вибачення, а й цілком заохочував їх. Часом бібліотекар розправлявся із принесеними йому кулінарними дарами прямо за власним робочим столом, не обтяжуючи себе походами до окремої кімнатки із спеціальним для того обіднім столиком.

Загалом більшість постійних відвідувачів міської бібліотеки, у котрій працював добре знайомий їм Пітер Гулан, сприймала таку поведінку бібліотекаря без здивування та із жартом. Тож пара чи трійка скарг від книголюбів, засуджуючих непрофесійність Гулана ніяк не впливала на його усталені звички.

Еммі та Леї також були відомі повадки Пітера Гулана, адже обидві були частими гостями його бібліотеки. Зважаючи на те, що будівля, відведена для бібліотеки університету, була таких скромних розмірів, які нездатні були вмістити у собі увесь книжковий потенціал учбового закладу, більша частина книг та підручників зберігалась у міській бібліотеці через дорогу від університетських корпусів. 

Отже, і Еммі, і Лея, із року в рік беручи книжки із рук Пітера Гулана, були обізнані у знаменитій любові бібліотекаря до прийомів їжі. Обидві ловили на собі розчаровано-зневажливий погляд його чорних очей, коли переривали обід чоловіка своїми проханнями виконати котрусь із його робочих функцій.   

Тим не менш, не беручи до уваги цю специфічну дивину у його поведінці та надмірну запальність його характеру, Пітер Гулан був також обожнюваний відвідувачами бібліотеки за свої частенькі жартівливі розмови, незмінні підбадьорливі настанови засмученим дівчатам та нескінченні непрошені поради юнакам. Саме тому новина про вбивство бібліотекаря Пітера Гулана приголомшила кожного, хто хоч одного разу зустрічався із чоловіком.

Декілька його ребер були зламані. Шия обрамлена темними синцями. Чорні очі викочені із орбіт. У такому жахливому стані тіло Пітера Гулана помітив молодик, який вийшов на ранкову прогулянку зі своїм лабрадором. Таким тіло Пітера Гулана розглядав натовп роззяв, що оточив бездиханного чоловіка, чий труп розпластався на вологій після нічної зливи землі.

Таким Пітера Гулана очікувала побачити й Еммі, яка того ранку отримала свіже послання від занедбаної будівлі у якості фотознімку знаного нею бібліотекаря.