Глава 1 Аліна

Капав рясний травневий дощ, звісно не такий нестримний як літня злива, коли навіть наявність парасольки не може гарантувати того, що додому ти повернешся сухим. Але зараз вона точно б стала в пригоді, от тільки її не було. Хто ж знав що вечір закінчиться так паскудно.

Аліна йшла вбрана в нарядну вечірню сукню, котра встигла вщент намокнути й тепер липла до тіла. Яке неприємне відчуття, подумала дівчина вкотре тягнучи за сукню аби відліпити її від тіла. Добре що її ніхто зараз не бачить, вулиця бічна, тут і вдень не так багато народу ходить, а зараз коли вже горять вогні вечірніх ліхтарів і подавно. Хоча світла від тих горе-ліхтарів, майже немає, більш-менш вони освітлюють лише п’ятачки навколо себе, так що доводиться уважно дивитись під ноги.

Дівчина сумно посміхнулась, як говорив її померлий тато — не буває так, аби геть усе було погано, обовязково можна знайти щось добре, як от, наприклад те, що розмазану по її обличчю туш ніхто не побачить.

— Дідько, наврочила, — зло подумала Аліна, коли помітила біля одного з ліхтарів чоловіка з парасолькою в руках. — Стоїть гад, нікуди не йде, немов чекає коли вона ступить у пляму світла і він зможе добряче покепкувати з її вкрай жалюгідного вигляду, — Аліна вкотре за сьогоднішній вечір пожалілась на долю, фірму в якій змушена працювати, кубло зміюк, що її там оточують і звісно похітливого начальника, котрий безсоромно почав розпускати руки на корпоративі. — А ці хвойди тільки й раді були такій увазі, наперебій пропонували себе, посміхалися у відповідь, наче то норма, що він маца їх за сідниці. А на додачу, коли бачили як їх ненаглядний Руслан Костянтинович, приділяє комусь забагато уваги, починали гнівно зиркати й дарма, що ліпші подруги.

Це був перший Алінин корпоратив у цій фірмі, але найогидніший який вона бачила за п’ять років дорослого життя. Дівчина одразу пересіла в закуток стола й поводила себе наче мишка аби ненароком не привернути до себе уваги цього містечкового Калігули.

Не вийшло саме її відстороненість і стала приводом зацікавленості з його боку. На диво перший танець пройшов дуже пристойно, Аліна навіть трішки розслабилась, сподіваючись — може ще обійдеться і він так себе поводить лише з тими хто дозволяє. Потім був другий, під час якого Руслан Костянтинович почав собі дозволяти трішки більше, хоч і не настільки аби дати Аліні привід виказати своє невдоволення.

Звичайно, якби це був простий колега, один із небагатьох чоловіків їхнього переважно жіночого колективу, вона б його одразу відшила, хоча ті на таке не спроможні — звичайний офісний планктон, а от її новий шеф… На жаль Аліні ця робота була вкрай потрібна, хвора мати, а лікування в наш час коштує дорого.

Це сталося під час п’ятого танцю. Під заздрісними поглядами колег Аліна ітак відчувала себе незручно, нервувала, а тут іще шеф вирішив, що жертва дозріла й час переходити до активних дій. Чоловік опустив руки на Алінині сідниці і стиснув їх, якось так, по свійські, оцінюючи. Цього стерпіти вона вже не змогла і спробувала відвісити ляпаса. Руслан Костянтинович виявився ще тим, тертим калачем, напевно не вперше йому доводилось мати справу з норовистими дівчатами. Перехопив руку Аліни, розвернув дівчину до себе спиною, притис і почав відверто мацати, обіцяючи гарну премію в цьому місяці.

Вона перестала пручатися і відповіла, що згодна. Руслан Костянтинович сально посміхнувся, — усі ви погоджуєтесь, коли за це обіцяють гроші, ну то я не жадібний. Може навіть підвищення отримаєш, якщо сподобаєшся, але треба дуже постаратись. Чоловік вульгарно провів по її плечах, опустив руки на талію, потім бедра нахилив голову, вдихнув приємний аромат парфуму й заволав не своїм голосом.

Розрахунок Аліни виявився вірним. Отримавши бажане її шеф розслабився, а тому й не звернув уваги, як дівчина підняла й різко опустила йому на ногу, тонку десятисантиметрову шпильку лабутенів.

Й от тепер вона йшла додому одна під дощем. Хоча б гроші якісь при собі були, аби на маршрутці під’їхати, але шеф обіцяв, що після корпоративу всіх розвезуть на таксі, ну хто ж знав, що він виявиться такою гнидою. Таксі за власний кошт для неї давно вже розкіш, та й роботу нову треба шукати, аби хоч гроші заплатили за неповний місяць інакше взагалі буде край.

І чого він тільки тут стоїть? Увагу дівчини знову прикував незнайомець. Тепер їй його було добре видно. Середнього зросту статний чоловік у дорогому чорному костюмі був повернутий до дівчини спиною. Ну хоч не шпана якась, так що за телефон можна не хвилюватись.

І чого це вона нервує, яка ще шпана? У них на районі завжди було все спокійно, принаймні ні про які «гоп-стопи» вона, ні разу не чула і знає про них лише зі спогадів матері. Тоді може маньяк? Та ні, наче не схожий, хоча звідки їй знати як вони виглядають. У фільмах тих зображали по різному: божевільними психами, сірими мишами, маминими синочками, добропорядними сім'янинами й навіть такими елегантними чоловіками як незнайомець попереду.

Може обійти від гріха подалі, але поворот на бічну вулицю вона вже пройшла. Повернути назад? Нізащо, ноги ниють так, що тепер і невідомо, що гірше — опинитися у лапах справжнього маньяка, чи пройти сотню зайвих метрів на десяти сантиметрових шпильках. Аліна продовжила йти з осторогою дивлячись на незнайомця попереду. Коли до нього залишилося менш ніж два метри, чоловік несподівано обернувся і привітливо проговорив:

— Ваш погляд настільки палючий, що з мого боку буде вкрай не ввічливим, якщо я не задовольню такої зацікавленості.

— Ви що, справжній маньяк? — випалила Аліна, розуміючи яку несусвітню дурість вона зараз несе.