Глава 11

Денис.

Остання фраза малої, розізлила мене не на жарт. Я не звик до такої манери поведінки, представниць прекрасної статі. Кароліна ж у кафе була така витончена, інтелігентна панянка. А тут вдома, поводиться так, наче її підмінили. Немов дворова шпана.

Мене сердить її ставлення до мене. Їй же не личать ці жаргони, і така зневага у мій бік. Я цього точно не заслужив.

Якщо чесно, я б давно пішов, якби не машина у її гаражі.

Виходжу з будинку, й у дверях оглядаюся. Мала неквапливо йде за мною. Пробігаюся по ній поглядом, і не зовсім розумію, навіщо їй ця широка футболка. Хоча мою цікавість вже мучить інше питання.

Що під цією футболкою?

Мала взуває білі шльопанці на платформі, і теж виходить на вулицю. Мовчки проходить повз мене, доки я тримаю їй двері.

Обоє йдемо стежкою з бруківки. Поруч красиві клумби та вистрижений доглянутий газон.

Та мене приваблює інша краса, та, що йде поруч. Я милуюся капризним дівчиськом. Вона така мініатюрна, що навіть у цій широкій футболці, здається досить крихітною.

Зупиняємося біля білих відсувних дверей гаража. Кароліна присівши довго возиться з навісним замком. Я терпляче чекаю, але це триває надто довго, тому не витримавши прошу.

— Мала, дозволь мені.

Кароліна підійнявшись, неприязно заглядає мені в очі. Я ж не зважаю. Мене вже переслідують приємні передчуття, та лоскоче нерви цікавість. Швидко впоравшись з замками, віддаю їх дівчині, та підіймаю двері вгору.

Я буквально завмираю, адже переді мною стоїть наполірований до блиску чорний красень. Машина відомої американської автомобільної марки. Серії випуску М. Виготовлена у 1923 році, і оснащена 6 циліндровим двигуном, потужністю в 70 кінських сил. Максимальна швидкість – 120 км/год.

Я мов заворожений йду до машини, а коли переводжу погляд в бік, втрачаю вміння говорити. Поруч стоїть обдертий ще один зелений красень, теж американець. Він точно 1937 року випуску, я цікавився такою моделлю, але не знайшов. Тут повинен стояти V-подібний восьмициліндровий двигун. Це чотирьох дверний седан, і якщо двигун рідний, то мав би бути об’ємом 2.2 л.

Я в захваті, бо це ж та сама перша модель машини Model 40 А. Тільки потребує капітального ремонту.

Де вона відкопала цю модель? Та за неї колекціонери ладні горлянки перегризти одні одним.

Це звісно не та модель яку я шукаю, але також надто цінний екземпляр. Я вже й про такі не мріяв. А виявляється вони є.

Оглядаюся на Кароліну, й на емоціях питаю.

— Де ти тільки знайшла ці машини?

— Рибні місця потрібно знати! — фиркає гордо дівчина, й заклавши руки на грудях йде до вимикача. Увімкнувши світло, оглядається на мене. — Подивився?

— Ще ні, мала? Я ж тільки зайшов. Я хочу все роздивитися. — Примружую одне око, й роблю комплемент цій красуні. — Крихітко, в тебе відмінний смак. Тільки, що ти робитимеш з цим облущеним красенем?

— Вже з понеділка приїде майстер, та розпочне реставрацію машини. — холодно повідомляє Кароліна.

Я ж перебуваю на враженнях та емоціях.

— А цей зелений красень на ходу? — не можу повірити, що у цієї красуні таке ж захоплення, як у мене.

— На ходу. Тільки коли машина гаряча, то не заводиться. Але мій майстер сказав, що це дрібниці, — у пів тону відповідає дівчина, і знову заклавши руки на грудях нетерпляче чекає.

Напевно хоче аби я якнайшвидше пішов. Але я не кваплюся. Бо ж хочу все роздивитися та розпитати.

— Покажи мені спочатку оцього красеня, — наближаючись до дівчини вказую рукою на реставровану машину.

Кароліна зітхає, і все ж прочиняє дверцята чорного авто. Я по-новому захоплений. Виявляється, вікна в машині злегка тоновані, а от салон ідеально чистий. Білі сидіння, сліплять очі. Тут модернізована панель, багато сучасних приладів стоїть. І пахне солодким жіночим парфумом. Що свідчить про те, що ця красуня нещодавно каталася на цій машині.

Я зиркаю на невдоволену Кароліну, й знову прошу.

— Заведи, будь ласка, машину.

— Я ключі не взяла.

— Кароліно! — заглядаю у сині від гніву очі.

Вона шумно зітхає, й невдоволено фиркає.

— Гаразд! Чекай.

Я сідаю в салон, і розумію, що сидіння відрегульоване під цю крихітку. Посміхаюся, від того, що уявляю її за кермом цього красеня.

Дівчина повернулася швидко.

Напружено зиркнувши на мене подає мені ключі. Шалені емоції накривають мене. Напевно Віктор має рацію, це ж по суті металолом, але для мене ці машини особливі. Тому коли я поруч, або ж знаходжуся за кермом цих ретро авто, я реально кайфую.

Завівши машину, дивуюся, як чисто працює двигун. Покидаю салон машини й цікавлюся.

—      Двигун рідний?

—      Заглуши машину, — просить мала.

Я виконую її прохання, а вона відповідає.

—      Майже рідний. Нам з дідусем довелося купити іще один такий двигун. Ледь знайшли. Мусили брати разом з кузовом, бо власник по-іншому продавати не хотів. А потім більше як місяць перебирали його. Шукали запчастини. Тому з двох складали одного.

Я великими очима дивлюся на малу. Не можу збагнути.

Мені це причулося, чи вона таки сказала у двох?

—      Тобто у двох? — перепитую, бо саме ці слова не дають мені спокою.

—      Ось так у двох. Я тоді не конче в цьому розбиралася, але в мого дідуся руки росли звідки треба. Він все знав, от і вчив мене. — пригнічено пояснює дівчина.

—      Невже тобі це було цікаво.

—      Значно цікавіше ніж тринькати час з тобою.

У голосі Кароліни чується неприязнь, та я не зважаю, щиро висловлюю свої здогади.

—      Тобто, ви практично з двох машин склали одну?!!

—      Так! Ми возилися з нею два роки. Ще тоді жива бабуся сварилася з нами. Казала, що ми замазури, і житимемо в гаражі. Бо тільки приносимо до будинку сморід мастил та бруд. 

Все! Ця мала підкорила моє серце. Я тільки в книжках і фільмах читав, про дівчат які вміють розбиратися у техніці та ремонтувати її. В житті з такими стикатися не доводилося.