Глава 4

Кароліна.

Я видихаю з полегшенням, коли за товаришем дядька зачиняються двері.

Оце так переміни. Ми не бачилися дев’ять років, а він так змінився, тепер він не худий перець з косою, а впевнений у собі, і досить привабливий чоловік. Виразні темно-карі очі, чорні брови, і ніс зараз нормальний. Не кумедний як колись. Красиві неповні вуста з чіткими контурами, додають йому мужності. І йому личить високий чорний чуб на голові.

 Напевно Денис вже давно одружений. Я зітхаю, бо не розумію, навіщо Віктор прислав його до мене.

Зрештою дядько мені нічого поганого не зробив, але й хорошого теж. З’ясовуючи стосунки із матір’ю, вони обоє забули про моє існування. Я тоді опинилася сам на сам зі життям. Мати завжди жила своїм життям, в якому для нас з батьком місця не було. І єдиними, хто мене справді любили, це були материні батьки, і тато. Бо татові батьки маму терпіти не могли, і відповідно ненавиділи й мене.

Зараз мої дідусь та бабуся по батьковій лінії переїхали жити в гори, бо бабусі потрібне чисте повітря. Я на них зла не тримаю, але й нічого спільного з ними, мати бажанням не горю. Але при усім глибоко в душі затаїла на них образу, за їхні безцеремонні висловлювання.

 Мені й без них нормально. Добре, що дідусь Никифор і бабуся Маргарита забрали мене до себе, через три місяці після смерті тата. Вони приїхали до нас в гості, й після чергового скандалу з матір’ю забрали мене зі собою. Від тоді я жила у них. З матір’ю за усі ці роки, бачилася добре якщо з десяток разів.

Мамі не цікаві зустрічі зі мною, її цікавлять фінансові рахунки батька та дідуся.

Я на відміну від дідуся з бабусею, не плекала надій на те, що мама зміниться, а дідусь так хотів цього, до останнього подиху.

Я в котре видихаю, і присідаю у своє крісло. Тремтіння здається тримає моє тіло досі. Емоції не відпускають. Страх змішаний з адреналіном, хвилює тіло.

 Я справді злякалася, коли Денис схопив мене. Дивуюся собі, адже в його обіймах я відчувала трепет. А ще цієї ночі клялася собі, що ніяких більше чоловіків, у найближчі пів року, у моєму житті не буде. Я гадала ненавидітиму усіх поголовно, а тут така реакція. Розумію, що швидше за все, я накрутила себе, бо ж Денис напевно давним-давно має дружину та дітей.

Здригаюся від стукоту у двері. Дозволяю увійти, і за лічені секунди, в кабінеті з’являється моя адміністраторка Каріна.

— Кароліно Іванівно, щось трапилося? — напружено цікавиться білявка. — Щось серйозне? Хто він? З санстанції? А може пожежник?

Я ледь всміхаюся, і заперечую усі версії Каріни.

— Це моє минуле, не дає мені спокою. — зітхаю і пояснюю. — Товариш дядька Віктора прийшов просити за нього...

— А обіймав тебе чому? — великими очима дивиться на мене адміністраторка, а тоді поспішно виправляє себе. — Вибач! Дурнувате запитання. Хто б не хотів обійняти таку кралечку, як ти...

Я розпливаюся у посмішці, і знову заперечую версію підлеглої.

— Змушена тебе розчарувати, Каріно. Це були вимушені дії зі сторони Дениса. Бо ж ти знаєш, як я ставлюся до Віктора, і звісно слухати його товариша, не захотіла.

— От нахаба! — обурюється Каріна. — Та якби ж я була знала, то була б, охорону викликала...

— Все добре, Каріно! — запевняю підлеглу. — Він відпустив мене, щойно ти пішла.

— То, що він хотів? — з повним нерозумінням дивиться на мене Каріна.

— Аби я помирилася з дядьком.

— А ти?

— А, що я?!! — фиркаю. — Сказала, що знати його не хочу.

— А, він, що? — захоплено допитується білявка.

— Дав мені два дні, для примирення з Віктором.

Тут мою адміністраторку прориває, і вона невдоволено, та досить жорстко з хвилину висловлюється у бік мого гостя, а тоді заявляє.

— Та яке він мав право? Кароліно, ти тільки скажи, і цього модного Перця, і близько до кафе не підпустять.

Я зітхаю. Ідея не погана, але я хвилююся.

— Так, то воно, так, Каріно, але аби ми потім не нажили собі проблем. Хтозна з якою ціллю хоче примирення мій дядечко. Щось останнім часом довіри не маю до нікого. Краще не чіпати Дениса, але якщо набридатиме, то щось вигадаємо. Сподіваюся, йому швидко набридне, і він залишить мене в спокої.

— Як скажеш, — покірно погоджується підлегла, і переводить розмову в робоче русло.

Через пів години Каріна покидає мій кабінет, і я одразу входжу в одну зі соцмереж. Шукаю сторінку дядька.

О, в нього скоро день народження... Дивно! А я й забула.

Гортаю стрічку на сторінці Віктора, в надії знайти фото на якому він зі своїм товаришем. Гортати довго не довелося. Віктор вітав свого товариша з днем народження сина.

Ну і прізвище у Дениса — Буревій. Напевно йому цілком підходить, судячи з його манери поведінки та мертвої хватки, йому справді личить таке прізвище.

Переходжу на сторінку Дениса, і тут мене чекає неприємний сюрприз. Профіль чоловіка заблокований. Що ж у мене ще є Google.

Набираю в пошуковій системі ім’я та прізвище, і вуаля, — є такий. Відкриваю перший сайт, і прикипаю до монітора комп’ютера.

Денис Буревій — завидний холостяк, і має закріплене за собою прізвисько, «Колекціонер». Тому, що колекціонує ретро машини та дівчат. Але на відміну від представниць прекрасної статі, колекція раритетних машин у чоловіка стабільна, і налічує двадцять найстаріших екземплярів. Бізнесмен на цьому зупинятися не збирається.

Бізнесмен?!!

Йой, то ж я мала честь побувати в обіймах самого Колекціонера. Я щось чула про нього від подруг.

Мене розпирає цікавість, і я гортаю стрічку донизу. Але надто цікаво дізнатися, яка ж сфера діяльності у цього бізнесмена.

Гортаю статтю донизу і знаходжу таку інформацію.

О, то у нас будівельна корпорація. Ще й мережа ресторанів власного бренду, «Буревій». Нормально! Такий справді може собі дозволити колекціонувати, як машини, так і дівок.

Гортаю далі, і наштовхуюся на особисту інформацію чоловіка.

Шлюб Дениса Буревія та Лесі Довженко, тривав шість років. Леся подала чоловіка на розлучення, коли застала його на зраді. Дітей у пари не було, але процес розлучення тривав два роки.