Глава 3.1

Я тріумфую. Бо ж говорити на одинці легше, та й хтозна, якою буде реакція малої, якщо я заявлю їй про Віктора. Про себе відзначаю, що мала досить таки ласий шматок. Тільки шкода, що її серце зайняте. Хоча це не проблема, я ж на її правій руці обручки не бачив.

Проходимо довгим коридором, аж в самий кінець. Дівчина прочинивши останні двері, зупиняється пропускаючи мене в перед.

Я ж посміхаюся і жестом руки пропускаю її. Кароліна мовчки першою проходить в кабінет, а я зайшовши за нею зачиняю двері.

— Проходьте, присідайте, — напружено пропонує дівчина, оглянувшись за мною.

Я ж не кваплюся присідати, адже при усім теж нервую. Бо ж навіть передбачити не можу, як складеться наша розмова.

— Я вас слухаю! — першою порушує паузу дівчина. — Що трапилося, що наша розмова має відбутися за закритими дверима? Що вас не влаштовує у нашому закладі? Чи може справа в іншому?

Я ж про себе відзначаю, що дівчина поводиться досить впевнено та виважено. Розумію, що з її вітряною мамцею, їй довелося швидко подорослішати. І аби вижити у цьому світі, й зайняти місце під сонцем, у неї має бути мертва хватка.

— Кароліно! — звертаюся до дівчини без офіційності. — Наша розмова, в ніякому разі не стосуватиметься вашого закладу...

— А чого стосуватиметься? Чи може кого? — напружено цікавиться дівчина, і досить відверто заглядає мені в очі. — Стривайте! Це ж ви мені вчора телефонували? — напружено цікавиться племінниця мого товариша. — Ви ж Денис, — товариш Віктора? Так?

Я зітхаю, бо помічаю, як на обличчі дівчини з’являється виражене невдоволення.

— Так, Кароліно! — холодно та чесно зізнаюся. — Вчора це був я, і оскільки ти не забажала спілкуватися зі мною, я прийшов сьогодні...

— Даремно прийшов! — фиркає перебивши мене дівчина. — Я нічого не хочу чути про Віктора. Тож забирайтеся! Не псуйте мені день, — розлючено наказує мала, й цокає до дверей.

Мене якщо чесно її зухвалість виводить. Я терпіти не можу представниць прекрасної статі, які проявляють бунт. Миттєво хапаю красуню за талію, і притягую до себе.

Наші погляди зустрічаються, і я відчуваю як неймовірно приємні відчуття снують моїм тілом. Я шаленію від того, що наші тіла торкаються. Я відчуваю її тепло через тканину одягу, і лише від цього в моїх венах кипить кров. Відчуваю як моє серце колотиться в грудях, у пришвидшеному ритмі.

— Не так швидко, крихітко!

— Відпусти! — напружено наказує Кароліна, і намагається відштовхнути мене. — Я не хочу нічого чути про Віктора. І розмовляти про нього, теж не хочу. І взагалі, передай йому, щоб ніколи більше не намагався поговорити зі мною.

Дівчина продовжує пручатися, аби звільнитися з мого полону, а я лише міцніше притискаю її до свого тіла. Я п’янію від цих обіймів наче від вина. Дивуюся, адже мені ще не доводилося відчувати щось схоже, лише від того, що пригортаю дівчину до себе.

— Кароліно, охолонь! — теж шиплю я. — Ти можеш просто вислухати мене?

— Не можу!

Смикається дівчина. Я ж міцніше притискаю її до себе, і ловлю себе на тому, що я реально кайфую від цих обіймів. Це мене лякає. Але дівчину відпустити не можу, бо ж вона одразу втече. А я хочу, аби вона вислухала мене.

— Пусти мене! — шипить красуня, та зухвало заявляє. — Бо я все одно не слухатиму тебе. І Віктору передай, що бачити його не хочу, хай зводить рахунки з Євою. — Дівчина знову смикається, і розлючено продовжує. — Денисе, якщо ти не відпустиш мене, я напишу на тебе заяву за домагання. У моєму кабінеті встановлена камера, і твої обійми виглядають як ніщо інше, як спроби змусити мене до інтимної близькості.

— Пиши! — байдуже кидаю я. — Це лише, обійми! І виглядають вони, як просто обійми, крихітко! Але якщо тобі так хочеться галасу?!! Будь ласка! —фиркаю і одразу попереджаю. — Преса охоче носитиме це по зубах... А про наслідки для тебе, я взагалі мовчу... Бо мені байдуже! — холодно відмахуюся. — Мою популярну славу вже не зіпсувати нічим, а кожні свіжі плітки, — це лише приємний бонус для мене.