Глава 3

Денис.

Вчора приїхавши додому, я зателефонував племінниці Віктора. Але наша телефонна розмова виявилася короткою, і не конче приємною. Мала на контакт не йде ніяк. Це мене зачепило. Я терпіти не можу, коли мене відкрито ігнорують.

Я до півночі намагався знайти, хоч якусь інформацію на дівчину, але все марно. Довго крутився без сну. Мізкував, як краще вчинити у цій ситуації. Адже з усього розумію, що перші кроки слід робити обережно. А далі звісно діятиму за обставинами.

Тому прокинувшись сьогодні з рання, я потурбував свого начальника безпеки, і дав розпорядження в найкоротші терміни знайти повну інформацію, на племінницю Віктора. Тарас обурювався, мовляв, сьогодні неділя, а я його роботою вантажу. Але мене ці обурення не надто хвилюють.

Поснідавши, я почав збиратися у кафе. Сподіваюся, в живу розмова у нас з цією принциповою малою, складеться.

Швидко привівши себе до ладу, відправляюся за записаною вчора адресою.

До кафе, «Маргарита», дістаюся швидко. Паркую машину, і з трепетом на душі прямую всередину. Мене переповнюють емоції та цікавість.

Зупиняюся при вході. Я вражений інтер’єром, чистотою та уніформами обслуговчого персоналу. Складається враження, що не в кафе потрапив, а в якийсь елітний ресторан. Все вишукано, витончено. Мене з посмішкою зустрічає адміністратор, приваблива блонда. З бейджиком — Каріна Володимирівна. Жіночка люб’язно запрошує за столик. Сама приносить меню. Пропонує різноманітні смаколики, та я замовляю лише каву та «Львівський круасан», і пильно глянувши на жінку, прошу.

— Покличте мені, будь ласка, власника цього закладу.

Очі привабливої білявки моментально стають ледь не квадратними.

— Навіщо, одразу власника?!! — Налякано питає жіночка. — Я ж можу вирішити, будь-які питання.

— Перепрошую, Каріно Володимирівно, не можете. Я хочу бачити Кароліну Іванівну, особисто.

Жіночка лише зітхає і збентежено вимовляє.

— Гаразд! Зараз покличу.

Мені дуже швидко молода офіціантка приносить каву, та ще теплий досить великий круасан.

Я смакую каву, вона надто смачна. Відкушую круасан, і реально кайфую від вибуху смаків в роті. Це неймовірна насолода. Хоча мене куди більше зараз хвилює, сама власниця цього закладу. Але відзначити, що кафе відмінне, важливо.

Чую цокіт підборів, і мимоволі напівобертаюся. Затамовую подих, бо до мене впевненою ходою, йде надто приваблива брюнетка, з голубими-голубими очима. Висока, струнка, одягнена у чорну сукню, довжиною за коліна, що вигідно підкреслює красиву фігуру.

Красуня зупиняється поруч, а я не можу намилуватися нею. Вона нереально вродлива, — виразні очі, півмісяцем брови, і такі красиві, бантиком вуста.

— Доброго дня! Я вас слухаю. — відверто заглядає мені в очі красуня.

Я підіймаюся, й відповівши на привітання, і офіційно представляюся.

— Денис Власович Буревій, — простягаю дівчині руку.

Вона розгублено кліпає, і несміло теж простягає руку.

— Кароліна Іванівна.

Дівчина надто напружена, а я шаленію від того, що її рука знаходиться в моїй руці. Відчуваю, як від цих доторків у моєму тілі відбувається щось дивне. Я ж знав її дитиною, а зараз переді мною стоїть вродлива богиня. Яка наче гидке каченя, трансформувалася у прекрасного лебедя.

Я легенько стискаю руку дівчини. Хочеться поцілувати, цю тендітну ручку, але флірт я залишаю на потім, і відпустивши руку малої, звертаюся до неї.

— Дуже приємно, Кароліно Іванівно.

Дівчина забирає свою руку. Я відзначаю той факт, що поводиться вона досить впевнено. І холодно зиркнувши на мене, питає.

— Денисе Власовичу, чим можу допомогти?

— Кароліно Іванівно, я хотів би, аби наша розмова відбулася не тут.

Дівчина здивовано дивиться на мене, й досить напружено цікавиться.

— Не зрозуміла?!! А де має відбутися наша розмова?

В голосі брюнетки чую зухвалість, і розумію, що навіть тет-а-тет розмова, буде складною.

— Напевно у вас тут є кабінет..? — сухо цікавлюся і попереджаю. — Було б добре, якби нашу розмову ніхто не чув. Бо мені байдуже, я ж піду, а от репутація вашого прекрасного закладу, може постраждати.

Дівчина на мить закриває очі, набирає повні легені повітря і видихнувши його, холодно, у пів тону з невдоволенням фиркає.

— Ходіть за мною.

Я тріумфую. Бо ж говорити на одинці легше, та й хтозна, якою буде реакція малої, якщо я заявлю їй про Віктора. Про себе відзначаю, що мала досить таки ласий шматок. Тільки шкода, що її серце зайняте. Хоча це не проблема, я ж на її правій руці обручки не бачив.

Проходимо довгим коридором, аж в самий кінець. Дівчина прочинивши останні двері, зупиняється пропускаючи мене в перед.

Я ж посміхаюся і жестом руки пропускаю її. Кароліна мовчки першою проходить в кабінет, а я зайшовши за нею зачиняю двері.

—      Проходьте, присідайте, — напружено пропонує дівчина, оглянувшись за мною.

Я ж не кваплюся присідати, адже при усім теж нервую. Бо ж навіть передбачити не можу, як складеться наша розмова.

—      Я вас слухаю! — першою порушує паузу дівчина. — Що трапилося, що наша розмова має відбутися за закритими дверима? Що вас не влаштовує у нашому закладі? Чи може справа в іншому?

Я ж про себе відзначаю, що дівчина поводиться досить впевнено та виважено. Розумію, що з її вітряною мамцею, їй довелося швидко подорослішати. І аби вижити у цьому світі, й зайняти місце під сонцем, у неї має бути мертва хватка.

—      Кароліно! — звертаюся до дівчини без офіційності. — Наша розмова, в ніякому разі не стосуватиметься вашого закладу...

—      А чого стосуватиметься? Чи може кого? — напружено цікавиться дівчина, і досить відверто заглядає мені в очі. — Стривайте! Це ж ви мені вчора телефонували? — напружено цікавиться племінниця мого товариша. — Ви ж Денис, — товариш Віктора? Так?

Я зітхаю, бо помічаю, як на обличчі дівчини з’являється виражене невдоволення.

—      Так, Кароліно! — холодно та чесно зізнаюся. — Вчора це був я, і оскільки ти не забажала спілкуватися зі мною, я прийшов сьогодні...