№35

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~

 Він лежить на дні старої шкатулки, забутий серед паперу й пилу, прихований від усього світу. Маленький шматочок розбитого скла, в якому танцюють тіні далеких відбитків. Колись він був частиною цілого, колись він міг розказати історію, але тепер — лише уламок, пам'ять про щось незворотне, що, здавалося, залишиться назавжди.

 Ти відкриваєш шкатулку і торкаєшся скла, відчуваючи, як холод проникає крізь шкіру. Ти не знаєш, чому взяв його до рук, чому цей уламок досі тут. Але як тільки ти дивишся на нього, щось змінюється, наче його поверхня оживає, показуючи тобі сцени, які колись зберігалися всередині нього.

 На мить ти бачиш обличчя — обличчя, що дивиться на тебе крізь роки, мовчазне, але сповнене життя. Потім з’являються інші сцени, розкидані у часі, як уламки того самого дзеркала: руки, що тримають тебе, обійми, що захищають, усмішка, яка зникає разом із вітром. Вони приходять і зникають, наче шматочки сну, залишаючи по собі відчуття порожнечі.

 У якийсь момент ти бачиш тінь — щось невловиме, що стоїть на порозі і спостерігає, наче гість, якого ти ніколи не кличеш, але який завжди поруч. Тінь дивиться крізь тебе, вона бачить усе, що ти втратив, усе, що ти намагаєшся зберегти, і не вимовляє жодного слова. Її мовчання важче за будь-який крик, і в ньому ти чуєш ледь чутне «назавжди».

 Ти намагаєшся збагнути значення, розгадати цей старий скляний уламок, ніби він містить відповідь на всі твої запитання. Але щоразу, коли ти намагаєшся скласти його, наче частину пазлу, він лише відображає твої власні очі — очі, що ввібрали всі ті моменти, яких більше немає.

 І ось, коли ти вже готовий залишити його в шкатулці, ти помічаєш щось нове. Маленька, майже непомітна тріщина на його поверхні, що створює візерунок, який нагадує тобі танець світла і тіні. Він схожий на калейдоскоп, що відтворює усі ті миті, які тепер зникли. У цій тріщині ти бачиш все своє життя — воно збирається у візерунок, але щоразу, коли ти обертаєш його, все розсипається на уламки, починаючи все знову.

 Цей уламок — твоя загадка. Він обіцянка і водночас обман. Він відповідає на питання і породжує нові, залишаючи тебе віч-на-віч із самим собою. Ти можеш дивитися в нього скільки завгодно, але ніколи не знайдеш одного остаточного сенсу, бо в кожному візерунку ховається ще один — нескінченний цикл спогадів і втрат, яких ніколи не зупинити.

Він залишиться в шкатулці, чекатиме на тебе, поки ти не повернешся знову, бо так працює час.

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~