№12

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧

Коханий мій,

 Сьогодні знову пишу тобі, хоч і знаю, що ти не прочитаєш цього листа. Може, це звучить безглуздо, але мені здається, що, коли я пишу тобі, ти стаєш трохи ближчим, наче тягнуся до тебе через ці рядки і відчуваю, як ти всміхаєшся. Пам'ятаєш, як ти завжди читав усе, що я писала, навіть найменші записки? Як ти сміявся, коли знаходив їх у своїй кишені?

 Тебе вже немає тут, і я все ще не можу в це повірити. Я досі прокидаюся вранці і думаю, що ти просто пішов у справах, що ось-ось зайдеш у двері і скажеш своє звичне: «Привіт, мала». І я завжди відповідала тобі: «Привіт, великий». Смішно, правда? Ти завжди був для мене цілим світом, і тепер цей світ зруйнований, і я залишилася сама серед уламків.

 Пам’ятаєш, як ми мріяли про наш маленький будинок на березі моря? Ти казав, що хочеш жити там, де можна чути, як хвилі накочуються на пісок. Ми планували, що будемо зустрічати світанки разом, сидіти на балконі з чашкою чаю і розповідати один одному найпотаємніші думки. Тепер ці мрії залишились у моєму серці, наче уламки скла, які колються щоразу, коли я про них згадую.

 Мені так хочеться запитати тебе: чому так сталося? Чому ти залишив мене одну? Я знаю, що це не твоя провина, що ти пішов несподівано і не хотів мене покидати. Але цей біль, він такий гострий, наче ти й справді вирішив піти і залишити мене тут, блукати в темряві. Люди кажуть, що час лікує. Але я не хочу лікуватися, не хочу відпускати тебе з пам’яті. Якби я могла, я б тримала тебе біля серця вічно, як найбільшу свою таємницю, як частинку душі.

 Іноді мені здається, що ти поруч, що ти тут, дивишся на мене і мовчки підтримуєш. Я розмовляю з тобою, питаю поради, наче ти десь поруч і можеш почути. Якби ти був тут, я б обійняла тебе так міцно, що відчула б твоє серце біля свого. Але замість цього я залишаюся з цими словами, які пишу на папері, і здається, ніби цей лист не до тебе, а до самої себе — до тієї мене, яка більше ніколи не буде такою щасливою.

 Я кохаю тебе, навіть тепер. Навіть коли твої кроки зникли в далечині, навіть коли все, що я маю, — це тиша. Ти залишив мене, але залишив і свою любов, яка тримає мене на поверхні, не дає захлинутися у власних сльозах.

 Цей лист я сховаю в нашій старій книзі, яку ти так любив, і знатиму, що його сторінки збережуть твою пам'ять, твою усмішку, твою любов. Десь там, у цьому всесвіті, ми знову зустрінемося, і тоді я скажу тобі все, що не встигла сказати тут.

Завжди твоя,
Настя.

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧