№19

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧

[Голосове повідомлення]
 "Привіт, коханий. Я знаю, ти, мабуть, зайнятий, але я просто хотіла почути твій голос. Набери мене, коли зможеш, добре? Скучила. Люблю тебе."
Вона чекає на відповідь, але відповідь не приходить. Вона навіть не знає, що це буде останнє повідомлення, яке вона йому надішле.

[Лікарняний запис]
Пацієнт: Андрій К.
Діагноз: необоротне пошкодження мозку. Стан критичний. Рекомендується обмежити відвідування.
Олена сидить за дверима палати, не в змозі усвідомити, що її Андрій може ніколи більше не відкриє очі. Вона навіть не знала, що звичайний день може обірватися отак — жорстко, раптово, не даючи жодного шансу на прощання.

[Запис у її щоденнику]
 "Сьогодні лікар сказав, що сподівань немає. Я дивлюсь на нього через скло і відчуваю, як усе в мені завмирає. Як мені з цим жити? Він завжди був сильним, впевненим, а тепер він просто лежить, безсилий, мов дитина. Я більше не впізнаю його. Це схоже на жорстокий жарт."

[Уривок із листа, який вона написала, але ніколи не надішле]
 "Коханий, якщо ти чуєш мене... я так боюся. Я хочу тебе обійняти, поговорити з тобою, сказати, як сильно я тебе кохаю. Я не була готова до цього. Ми мали бути разом завжди, пам’ятаєш? Ми мали народити дітей, постаріти разом. А тепер… тепер лікарі говорять зі мною, як з чужою людиною. Ти залишив мене тут саму, і я не знаю, як мені йти далі."

[Запис лікаря]
 Після обговорення з родичами прийнято рішення про відключення апарату життєзабезпечення.
Вона стоїть перед лікарем, ніби в тумані. Їй здається, що це сон, що вона прокинеться, і він буде поруч, як завжди. Вона хоче відмовитися, кричати, але не може навіть вимовити слова. Вона просто підписує документ, а лікар співчутливо киває.

[Фрагмент із її розмови з собою, у повній тиші]
 "Якби я знала... Якби я знала, що цей день буде останнім, я б обійняла тебе міцніше. Я б сказала тобі, що ти мій всесвіт, мій сенс життя, що я готова віддати все, лише б ти залишився. Але тепер залишилася лише ця тиша. Як я зможу повернутися додому, в порожній дім, де все нагадує про тебе? Як мені прийняти, що тебе більше немає?"

[Останній лист, який вона пише на його могилі]
 "Коханий мій, ти обіцяв мені, що завжди будеш поруч. Обіцяв, що захищатимеш мене, що ми будемо разом до кінця. Чому ж тепер мене охоплює цей холод? Я стою тут, і мені здається, що світ зник разом із тобою. Я хотіла б піти за тобою, слідувати за тобою, але знаю, що ти цього не хочеш. Знаю, що ти хочеш, щоб я жила далі. Але як жити, коли все, що в мене було — це ти?"

[Запис у щоденнику, зроблений через місяць після його похорону]
 "Минув місяць, а біль тільки наростає. Усі кажуть, що з часом стане легше, але вони не знають, як це — втратити того, хто був твоїм життям. Я розмовляю з ним кожної ночі. Я розповідаю йому, як минув день, наче він десь поруч, але він не відповідає. Він залишив мене з цим болем, і я не знаю, як його витримати. Усе, що я маю — це порожнеча."

[Коротка записка, яку вона знаходить серед його речей]
 "Олено, якщо колись мене не стане, обіцяй, що житимеш. Ти завжди була сильною, і я знаю, що ти впораєшся. Твоя любов зробила мене найщасливішим на світі."
Вона тримає цю записку, і сльози стікають по її щоках. Він знав її краще, ніж вона сама. Він знав, що вона залишиться сильнішою, навіть коли здавалося, що все втрачено.

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ~ ✧