№27

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~
 

 Щоразу, коли я заварюю чай, я бачу, як ти сидиш за столом і грієш руки об чашку. У своїй уяві я бачу, як ти робиш перший ковток, прикривши очі, щоб насолодитися смаком. Я бачу, як твоя усмішка з’являється на обличчі, і відчуваю, як цей образ заповнює моє серце. Але потім я відкриваю очі і розумію, що за столом тільки я, і від твоєї присутності залишилася лише тиша.

 Іноді я чую, як ти смієшся десь позаду. Цей сміх відлунює в порожній кімнаті, і я вже готовий повірити, що ти повернулася. Я обертаюся, але нікого немає. Тільки речі, які ти залишила, стоять непорушно, нагадуючи про те, що тебе більше немає тут. І з кожним таким разом біль стає нестерпнішим, бо я знаю, що більше ніколи не побачу тебе такою — живою, усміхненою, моєю.

 Я йду в парк, де ми часто гуляли, і ніби бачу тебе серед дерев. Ти йдеш поруч, твої кроки легкі й невимушені. Ти дивишся на мене, і я відчуваю твою руку, яка торкається моєї. Але це тільки тінь, це тільки ілюзія, яку я створюю з відчаю. І коли я намагаюся доторкнутися до тебе, ти зникаєш, залишаючи мене один на один з холодом.

 Ночами я часто чую, як ти вкладаєшся на інший бік ліжка, як твій подих стає рівним і заспокійливим. Я закриваю очі і уявляю, що ти поруч, як і раніше. І це здається справжнім — я чую твоє дихання, відчуваю тепло, яке колись наповнювало цю кімнату. Але вранці, коли я прокидаюся, поруч тільки порожня подушка, і реальність знову завдає свого болючого удару.

 Кожен день я живу в цих двох світах: один без тебе, і один, де ти все ще поруч. І цей другий світ стає моїм притулком, де біль ніби зникає, де я можу хоча б на мить забути про втрату. Але він же і стає пасткою, бо щоразу, коли ти зникаєш, я відчуваю цей біль ще гостріше. Я знаю, що ти не повернешся, але продовжую чіплятися за ці примарні образи.

 Я розумію, що ці спогади — це все, що залишилося. Вони тримають мене на плаву, але й тягнуть униз, до дна. І тепер я сам у цьому порожньому домі, де кожен куток дихає твоєю присутністю, де кожна річ кричить про тебе, але тебе більше немає.

 Можливо, я з часом відпущу тебе. Можливо, колись зможу жити лише в одному з цих світів. Але зараз, коли я так боюся відпустити тебе, я продовжую жити на межі цих реальностей.

~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~ ✧ ~~ ✧ ~