Цвинтар

Темінь. Жах кладовища. Шелестіння кущів чути кроки. Не чути. Тріскотіння гілок.

Ляп.

- Хто тут? – через цокіт зубів промимрив Квак.

         Ляп, ляп, ляп, ляп.

- Це я, ожилий з могили, вийшов на прогулянку…Вугагага.

         Чудив Шмяк, який засів у кущі перед тим, як рити могилу.

- Тобі, аби зубоскалити, - нервував Квак, - може то, ну його.

- Не бзденькай дуже мій друже, все гараздок, - безтурботно лепетав, Шмяк, буцімто, вони мають вирити із землі коріння калгану для стояну.

- Ми ж повинні розрити могилу, зняти кришку гроба, о, лишенько і зняти якийсь перстень із мертвяка.

- Не просто перстень, а колечко «Чорне серце»…

- Ой, як мені стало легко від цього, - кривлявся Квак, - о, давай скоріше копати.

- Що нас заставив пан вирити, - вийшовши з кущів, сказав Шмяк, і не чекаючи відповідь, продовжив, - і хто опиниться в тій могилі, якщо ми не принесемо пану яєчко?

- Колечко, - поправив Квак і, взявши лопату пішов рити могилу в якій лежала покійна дружина Єгроша.

Талана, народивши Зоряна занедужала. Гасла, як день осіннього рівнодення. Єгрош, місця собі не знаходив. Та не від неземного кохання. О, що ви. Грошики хай їм грець не давали спокою. Жінка, заповідала похоронити її…

- Та, що ти люба…

- Замовкни й слухай.

         Кохан слухає й одночасно думає. А як тут не думати. Талана заповідає поховати її разом із колечком «Чорне серце».

- Якщо так не зробиш, проклинаю тебе прямо зараз, - хворобливо прохрипіла жінка.

- Та що ти таке кажеш кохана, - взявши жінчині руки в долоні, сказав Єгрош.

         Вкусивши блага достатку, що з кожним днем добавляється в статки, кому захочеться повернути життя в якому ти ореш, що проклятий, а якесь падло живе собі в насолоду по праву народження. І спробуй заїкнутися йому, що всі люди рівні.

- Агась, - скаже він, - а де це написано?

         Ти б відповів та не вмієш читати.

- Кохана, - ніжно мовив Єгрош, - а може заради дітей ти передумаєш.

         Чоловік повторив сказане ще з більшою ніжністю.

Талана відповіла холодом на устах.

- Талана! – скрикнув чоловік, коли поцілувавши жінку зрозумів, що овдовів.

         Зірвати кільце! О, хто ти людина!? Єгрош зірвав би кільце, та, до смерті боявся жіночих прокльонів. Відганяючи злі помисли щодня і щоночі, Єгрош таки скотився до думки, що колечко треба повернути. Носився вдівець з цією думкою, та нічого путнього не придумає.

         «Вирити могилу самому?».

         Б-р-р-р.

         Страшно прокляття.

Та, як то кажуть: «Те що зробилося, спочатку в голові народилося».

Талана, ще при житті, підсипала чоловіку в горілку зілля. Що за збір? О, мрія всіх жінок, чиє щастя забрала оковита, споївши роботящих чоловіків. П'є Єгрош можна сказати діжками, та скільки не видудлить, все одно не п’яніє. От і примітив пан на тверезу голову нечисту парочку, що промишляла мілкими крадіжками, опустошаючи кишені п’янчуг і гультяїв. А ті надумали собі намалювали, в кишені грошики золота повні кошики а воно таке як  пробач. Ось тобі дуля під носа дивись хоч прямо хоч з коса.

         Єгрош вдавав з себе п’яного, дивуючись, як правдиво у нього виходе придурюватись. А коли ще й заспівав пісню, то й справді ледь не оп’янів. А ті, дурли, повелись на мурли-курли. Пана по кишеням лап, а він їх за вуха цап. І пішла пісня про рятуйте й ми більше не будемо.

         Тепер пану залишалось чекати.

- Та де ж ви є, - нервував Єгрош. – Чи втекли гадюки. Знайду! З під землі дістану.

         Єгрош знарядив Квака і Шмяка лопатами, розповів, як знайти кладовище.

- А як ми знайдемо могилу? – цікавило хлопців.

         Могила була особлива. Висічена з каменю жінка Єгроша.

- Не обізнаєтесь, - сказав пан.

По усім підрахункам, могилу можна було тричі розрити й засипати.

         Гілка яблуні в садочку висіла прямо над головою пана.

- Де ж вони запропастилися? – бубонів собі під ніс Єгрош, ходячи туди-сюди, то і діло нагинаючись, щоб не врізатися лобом об гілку.

- Точно вкрали!

Сказавши думку в голос, пан, осліплений гнівом, не пригнувся.

- Ах ти ж ти ж ти ж! – яро крикнув Єгрош, і, почухавши червоного лоба, вдарив сильно по гілці.

         Яблуня скинула яблуко на маківку Єгроша.

         Правду каже приказка, про те що далеко не котиться. .

- Точно! – скрикнув пан, і, замість того, щоб ходити й нервувати, ноги в руки й підтюпцем на кладовище.