Ярися

Єгрош прокинувся ні світ ні зоря. Чом не спиться тобі чоловіче? Що бентежить тебе, що розбуркує? О, спав би пан, так у пташку влюбився баран. А кохання на старість курям на радість. Та де ділась та старість, коли в маєток прийшла молода наймичка Ярися. Ох, і гарна ж ягідка, соковита і стигла. Влюбився пан аж по самі вуха, а, як вірити слухам, то й по самі дзвоники, котрими торохтів Єгорб, кожного ранку, підглядаючи, як порається Ярися по господарству.

         Забравшись на горище, Єгрош, улігся на пахуче сіно і очей не зводив з Ярисі.

- Ну позялюстя, - мимрив під носа пан, аж слина звисала.

         Благав Єгрош вітер, аби той кой-що задрав у дівчини.

- Ху, - випрямив спину, зітхала дівка, пітна від спеки. – Ранок, а така тільки жаринда, хоч би з якого боку подуло.

         Дівчина витерла ліктем спітнілого лоба і стала в улюблену позу всіх чоловіків.

         Ярися прала панську білизну.

- Ну, будь-ласточка, - шепотів пан.

         Бажання від частого повторення рішило здійснитися. Вітер прорвавшись крізь густий садок, дунув на дівку, та не судилося пану насолодитися. Курка заквоктала над паном. Ряба несла яйця у кошику, що був підвішений на балці горища.

         Пан зашипів закишкав. Птиця квоктала ще дужче.

- Та йду я! Не кудахкай! – сказала дівка, і, кинув прати, полізла по драбині на горище.

- Ох, ти ж є тут, а я тут, - злякався пан і хотів задком дати хода, та пізно.

         Пан зарився у сіно. Ярися злізла на горище зігнала курку, і радісно вигукнула:

- Ого!

         Яєць повний кошик.

         «Позялюстя ще троньки-притроньки», - благав пан дівку стати ближче хоч на крок у його поле зору.

         Дівча зробило ще краще. Ярися заспівала пісню. Та краще не в цьому, а в тому, що дівка задрала спереду спідницю, щоб туди покласти яйця.

         «О, є, це моє саме це», - радів пан.

         Курка, зігнана з кошика, сіла нестися на сіно, яким Єгрош замаскував собі  обличчя.

         Кричати не можна бо ганьба.

         Ярися радо злізла з драбини і, відложивши яйця, взялася за розпочате.

         Віл, із вінком кульбаби на голові, вийшов із загороди і вилупився на дівку. Пес, залаяв на вола і, погнавши, завиляв хвостом на Яринину «Ярисю». Кіт, зашипів на собаку, і, подряпавши бідолашному морду прогнав самця. Хвоста задравши, котяра, виблискуючи дочиста вилизаними, йшов тертися об дівочу ніжку. Півень, розправивши червоні крила біг навперейми. Клюнув котяру у лоба, Петрович, відігнав, ще одного «жониха» і, як вартовий ходив туди сюди, щоб не нікого не підпустити до Ярисі.          

- Ану Петруччо киша! – пролунав парубочий голос.

         Півник, хотів було показати гонор, та тут не курятник. Парубок буцнув небораку так, що той залетів на горище. Кіт, під шумок муркнув, і поліз тернутися.

- Ану брись!

         Хто сказав, що коти не літають.

         Парубок крався мовчки. Ярися, уявляла, як парубчина їсть її поїдом. Дівка, жаром пристрасті обпалена, затаївши подих чекала поки її обнімуть і прошепочуть, щось не пристойне, вкусивши за вушко.

         Ой.

         Вода з берегів.

         Тіла в обійми злилися.

         Цілуй мене любий.

         Та полюбому.

- Ходімо до груші, - сказав парубок на вушко і, взяв дівчину на руки.

         Ярися не зводила очей з ненаглядного.

         Груша затрусилась плоди сипались градом.

         Півник зробив кукуріку курці, що неслась на обличчі Єгроша.

- Ах ти ж! – крикнув пан.

- То то було? – перелякано скрикнула Ярися.

         Пан визирнув з горища і отетерів. Спочатку від того чим займається Ярися, а потім з ким.

- Та то Петруха дає курці чаду! – підморгнувши дівці мовив Зорян, син пана Єгроша.

         Парубок аби заспокоїти дівчину, облишив любитися. Зорян взяв велику грушу і жбурнув її на горище. Тиша у відповідь.

- Ось бачиш?

         Панич кинув ще, і ще, і, всі три рази вцілив батькові в лоба.

- Ти куди? – окрикнула дівка парубка.

-  Глянути, що там за птиця, - сказав Зорян, йдучи до драбини.

- Кукуріку!!! – проспівав пан, боячись, що його викриють.

- О, що я тобі казав.

         Молодята пішли трусити грушу.

- Ну сина, ну змій, - цідив крізь зуби пан.

         Егрош з того ранку облишив лазити по горищам. Пан думав, як за получити Ярисю і не втратити сина.

- А можна і втратити, - коли не коли в голос казав думки пан, сам себе боячись. – Та ні. Не вигідно.