Колечко Чорне серце

Клініка

Козак Рубаба стояв на краю бойового човна, що звався «Чайка». Ніс Руби заклала простуда. Козарлюга, тричі спробував вдихнути ніздрями, та, плюнувши на хворобу, задихав ротом, і, поставивши ногу на ніс човна дістав підзорну трубу.

- Ну, що там за обрієм? – спитав Дубонос, дужий вояка, і вірний товариш.

- Ща гля, - гнусяво мовив Руба.

«Чайка» козаків Маятників дві неділі плавала у відкритому морю. Козаки висліджували ворожий корабель, котрий займався цікавим промислом.

- Це ж треба до такого додуматись, - балакав Дуба, - ловити наших красунь і думати, що це йому зійде з рук.

- Поки що сходило, - сказав Рубаба.

Горизонт був чистим.

- Ні, я розумію, коли береш в полон красунь, аби ними торгувати, - балабонив Дубік, - так ні, оце наб'є, корабель дівками, як баба перину, поплаває і відпустить.

- Так просто, - перестав дивитися в трубу спитав Рубаба.

- Ні, поставить мітку, щоб дівка другий раз не попалась.

- І відпускає? – здивувався Рубаба.

- Ще й гостинець дасть на дорогу, - хмикнувши, сказав Дубонос.

- І що за мітка?

- Чорне Серце, - мовив Дуба, і, загадково прищурившись, чекав на здивування друзяки.

Рубаба прижмуривши око дивився в трубу.

- Ти що не чув про колечко «Чорне Серце»? – здивувався Дубонос.

- Я в бабські побрехеньки не вірю, - не відриваючись від труби, мовив Рубаба.

Запах пороху пробив закладений ніс Рубаби.

- Корабель на горизонті! – крикнули зі спостережного пункту, що звався щогла.

Гах-блим-дим!!!

Вистріл пушок оглушив Рубабу. Козарлюга хотів дати команду Дубоносу, та, коли повернувся до бойового товариша, побачив його тіло без голови.

- Дуба дав дуба, - мовив молодий козачок, вийшовши на палубу з головою Дубоноса в руках.

Тіло Дубіка рухнуло, як в лісі дерево.

- Ну-с голубе сизокрилий, розповідайте, - сказав глав відділу психіатрії імені Гі де Мопасана.

- Ну, а, що тут розповідати, - ніяково сказав пацієнт.

- Розповідайте, що було спочатку.

Лікар склав руки на столі, як школярик на парті, дивлячись на хворого, як на вчителя.

- Спочатку, - нерішуче мовив пацієнт, - я створив небо і землю…

- Ану припиніть! Припиніть городити нісенітниці!

Школярик…ой лікар, вдарив долонею по столі так, що бідний пацієнт (хоча не такий вже і бідний) підскочив. Лікар, червоний від крику, поправив пальцем окуляри, долонею поправив чуба набік і, гордо заявив:

- Всі чудово знають, що це зробив я.

- Ні я.

Лікар і хворий нікали і якали доти, доки пацієнт не одужав.

Симптом Шизович Здравкін був сильним там, де медицина була безсильна. Лікуй би він звичайних людей, то звісно сам би став пацієнтом, бо хто ж хоче працювати собі на збитки. Симптом Шизович брався тільки за сильних світу цього тому й мав недоторканність і свій відділ для в’яло-текучої чудасії. Секрет успішного лікування Здравкіна полягав у тому, що перш ніж лікувати багатія він тренувався не просто на бідноті, а щоб ви розуміли на тих, у яких крізь дірки на штанах просвічуються дірки на трусах. Небораки на яких Здравкін ставив свої експерименти були розореними бідними, яких Симптом Шизович розбирав на запчастини, а потім склеював і приводив до успіхів. Всіх? Ага щаз… Якщо вам наливають чай доверху то не від щедрості, а для того, щоб ви туди не змогли покласти цукор.

Микола Лосьйонов прийшов до тями прив’язаним до ліжка в кімнаті з білою стелею.

- Оклигав? – пролунав хриплий голос. – Та не смикайся ти, а то досмикаєшся.

Балакало бородате дядько із передніми двома залізними зубами.

- Агов хто не будь!!!

Микола звав когось на о, ратуй!

- От дурбецало, - сказала борода.

В палату зайшла медсестра.

- Нарешті, що тут діється…

- Ви Дікалонов, - перебила хворого медсестра.

- Моє прізвище Лосьйонов, - крикнув пацієнт, дивлячись, як медсестра бризкає з шприца.

- Спать, - прошипіла медсестра і зробила укол у плече.

Микола потоп у безпам’ятстві змінивши кличку Лось на Дікалон.