Розділ 16 переписка Айші

Айша довго тримала телефон у руках, немов він важив кілограми. Вона знала: мовчати вже не можна. Якщо Самір справді хоче бути поруч, він має знати правду.

Вона відкрила чат і почала друкувати:

Айша:
Самір… сьогодні дзвонив тато. Він запитав про тебе. Я сказала правду — що ти поруч. Він не сердився, але його голос був суворий. Сказав, що честь родини — в моїх руках. Я боюся, що він не дозволить нам бути разом.

Повідомлення відправилося. Серце Айші калатало так сильно, що вона притиснула долоню до грудей, намагаючись заспокоїтись.

Телефон загорівся майже одразу.

Самір:
Айшо, дякую, що ти чесна зі мною. Я обіцяв — я не відступлю. Якщо твій тато бачить у мені ворога, я доведу йому, що він помиляється. Я не прийшов у твоє життя, щоб гратися. Я прийшов — щоб залишитися.

Очі Айші зволожніли. Вона усміхнулася крізь сльози.

Айша:
Ти навіть не уявляєш, наскільки мені це важливо. Але я боюся…

Самір:
Не бійся. Навіть якщо доведеться пройти крізь вогонь — я зроблю це заради тебе.

Вона перечитала його слова кілька разів, і кожного разу в душі ставало трохи легше.

Їй хотілося вірити: попереду — не лише випробування, а й їхнє спільне світле майбутнє.

Самір сидів у своєму кабінеті з телефоном у руках, перечитуючи власні повідомлення до Айші. Він навіть не помітив, як до кімнати зайшли його батьки — Фарід і Лейла.

— Сину, — почав батько, голосно, але спокійно. — Ми все чули. Ти говорив так, ніби готовий віддати життя за цю дівчину.

Самір підвів голову й завмер.
— Тато… мама… я не хотів, щоб ви втручалися. Це мої почуття.

Лейла підійшла ближче, поклала долоню йому на плече.
— Саміре, — її голос був м’яким, але впевненим. — Якщо ти справді любиш Айшу, вона вже не просто дівчина для тебе.

Вона — частина нашої родини. Вона стане не тільки твоєю дружиною. Вона буде нашою донькою.

Фарід злегка усміхнувся, але в його очах світилася серйозність:

— Ми мільйонери, синку. І впливові люди. Коли треба, ми можемо вирішити будь-яке питання. Якщо тато Айші сумнівається, ми покажемо йому, що ти не просто хлопець, що крутиться біля його доньки. Ти — людина, яка має майбутнє.

— Але як? — обережно запитав Самір.

Фарід сів навпроти й заговорив упевнено, наче розписував бізнес-план:
— Спочатку ми офіційно зустрінемося з її батьком. Але не як «сім’я хлопця», а як партнери. Він повинен зрозуміти, що наші родини можуть бути союзниками. Ми зміцнимо бізнесові зв’язки й одночасно покажемо, що твої наміри серйозні.

— А далі, — підхопила Лейла, — настав час показати світові, що Айша — не просто твоя обраниця. Вона заслуговує на визнання. Ми організуємо вечерю в нашому домі. Запросимо і її родину. Це буде перший крок.

Самір слухав і відчував, як у грудях наростає хвиля впевненості. Йому здавалося, що батьки підхопили його мрію й зробили її реальністю.

— Дякую, — нарешті прошепотів він. — Тоді я обіцяю: я не зламаю Айші серце.

Лейла усміхнулася й поцілувала сина в чоло.
— Ми знаємо. І тому вона вже наша донька, Саміре.

Айша сиділа в гуртожитку з телефоном у руках, перечитуючи останнє повідомлення від Саміра. Її серце билося швидше, адже він відверто написав: «Я розповів батькам, що ти особлива. Вони сказали, що ти не просто моя майбутня дружина, ти вже донька в нашій родині…»

Водночас, у далекому домі Саміра його батьки обговорювали план.
— Ми не можемо все одразу показати, — задумливо мовив батько. — Але коли Айша повернеться з України, на неї чекає сюрприз.
— Так, — підтримала мати, злегка усміхнувшись. — Вона має побачити, що ми впливові, у нас мільйони, і вона стане частиною цього світу.

Вони вирішили чекати. Чекати того моменту, коли Айша повернеться після навчання, щоб відкрити їй правду і продемонструвати всю силу їхньої родини.

Айша ж поки нічого не підозрювала. Вона ходила на пари, знайомилася з новими людьми, розглядала Київ у вечірніх вогнях. Але в душі відчувала — попереду щось велике, щось, що змінить усе її життя.