Розділ 15 після пар

Після пар Айша й Самір неквапно вийшли з університету. Осінній Київ сяяв у золоті — каштани скидали листя, студенти сміялися, блукаючи вулицями, а в повітрі вже відчувалася свіжість наближення холодів.

— Тут так красиво, — прошепотіла Айша, дивлячись на Дніпро, що відбивав вечірнє сонце.

Самір тримав її руку міцно, ніби боявся відпустити.
— Красиво… але ти для мене важливіша за всі ці краєвиди, — тихо сказав він.

Айша здригнулася, бо його слова звучали як щось більше, ніж просто романтика.

Вони сіли на лавочку біля парку. Самір раптом дістав невеликий блокнот із замальовками.
— Це мої плани, — пояснив він. — Я почав будувати маленький бізнес. Нічого великого, але я хочу, щоб у майбутньому це стало чимось більшим. Я мрію про справу, яку створю сам, а не тільки користуватимуся грошима моїх батьків.

Айша дивилась на нього з гордістю.
— І ти справді віриш, що зможеш?

— Вірю, — Самір усміхнувся. — Бо в мене є мета. І ця мета — майбутнє з тобою. Я хочу, щоб колись мій бізнес став настільки міцним, щоб я міг приїхати до твого батька й сказати: "Я сам здобув це, і тепер можу захистити й забезпечити твою доньку".

Айша опустила очі, щоки зрадницьки запалали. Вона вперше відчула, що їхня історія вже не просто юнацьке кохання, а щось справді серйозне.

А наступного ранку Самір поїхав у Крим — на кілька тижнів, щоб зустрітися з діловими партнерами та розвинути свій бізнес. Відстань між ними знову зросла, але тепер у серці Айші жила надія: він повернеться вже не просто хлопцем, а чоловіком із мріями й планами.

Коли Самір поїхав у Крим, Айша повернулася на навчання. Одногрупники не приховували зацікавленості — квіти, увага, дорогі подарунки Саміра вже стали темою для розмов.

На перерві одна дівчина нахилилася до неї й з лукавою усмішкою прошепотіла:
— Айша, ну признайся, твій хлопець — мільйонер? Бо так не поводяться звичайні студенти.

— Мабуть, у нього вдома цілий сад троянд, якщо він дарує тобі по сто тисяч одразу, — додав хлопець з іншої групи, і вся компанія засміялася.

Айша лише знітилася. Вона не любила вихвалятися і не хотіла, щоб їхнє кохання виглядало як предмет заздрощів.

Але були й інші реакції. Одна з дівчат, Лєра, зітхнула з сумом:
— Яка ти щаслива… Усі мріють про таке кохання, а ти маєш. Видно, що він справжній.

Та інша, більш різка, кинула:
— Не поспішай радіти. Багаті хлопці часто гуляють, а прості дівчата для них — як тимчасова забавка. Подивимось, чи залишиться він із тобою через роки.

Айша відчула, як щось боляче стиснуло серце. Вона намагалася усміхнутися, але всередині закралася тривога.

Увечері, повернувшись у гуртожиток, вона відкрила телефон. Там був голосовий меседж від Саміра:
— Кохана, я в Криму, все йде добре. Я скучив неймовірно. Ти в мене сильна, і я хочу, щоб ти пишалася мною. Обіцяю, скоро я повернуся до Києва й ми знову будемо разом.

Айша слухала його голос кілька разів поспіль. Вона знала: хай що кажуть люди, тільки вона відчуває справжнє тепло його слів.

Коли вони зідзвонилися ввечері, Айша довго вагалася, чи розповідати про розмови в університеті. Але Самір відразу відчув, що вона чимось стурбована:

— Що трапилось, кохана? — його голос був теплим, але уважним.

Айша зітхнула й сіла на край ліжка:
— Просто… сьогодні дівчата з групи знову говорили про тебе. Одні заздрять, інші — дивляться з повагою. Але були й такі, хто сказав, що ти можеш бути… несерйозним. Що багаті хлопці не тримаються за одну дівчину.

На мить у слухавці запала тиша. Потім Самір тихо відповів:
— Отже, вони так думають… А ти? — його голос став нижчим, трохи хриплим.

Айша зам’ялася, потім чесно сказала:
— Я їм не вірю. Але іноді… мені стає страшно. Що одного дня ти зникнеш.

Самір видихнув, і в його словах відчувалася рішучість:
— Айшо, я не з тих, хто грається чужими почуттями. Я не хочу, щоб ти боялася. Я хочу, щоб ти вірила мені. Усе, що я роблю — квіти, сюрпризи, навіть мій бізнес — це не для показухи. Це для нашого майбутнього.

Його слова змусили її очі заблистіти. Вона тихо посміхнулася крізь сльози:
— Знаєш, вони можуть говорити що завгодно. Але я відчуваю — ти мій.

Самір засміявся, але в його сміхові було щось ніжне й водночас пристрасне:
— І я хочу, щоб ти завжди це пам’ятала. Одного дня я зроблю так, щоб ніхто й не смів сумніватися в моїй серйозності.

Айша поклала телефон на серце, закрила очі й пошепки відповіла:
— Я вірю тобі, Саміре.

Її вечір став зовсім іншим — теплим, повним відчуття, що він завжди поруч, навіть на відстані.

Айша ще тримала телефон на серці, коли екран раптом засвітився новим викликом.
На дисплеї — «Тато Арман».

Вона злякано здригнулася. Пальці самі на мить завмерли над кнопкою прийняти виклик.
Зв’язок був повільний, глухий, наче світ спеціально дав їй час зібратися.

— Ассаламу алейкум, доню, — голос батька пролунав трохи суворо, але спокійно.
— Валейкум ассалам, тату, — Айша намагалася приховати хвилювання.

— Як твої справи? Як навчання? — Арман говорив рівно, але донька відчувала: він перевіряє не тільки оцінки, а й її стан.
— Добре, альхамдулилля, — відповіла Айша.

Невелика пауза. Потім Арман продовжив:
— Доню… я чув різні розмови. Кажуть, що біля тебе часто помічають того хлопця. Саміра. Це правда?

Айша стиснула кулаки. Її серце забилося швидше. Вона пригадала слова Саміра: «Я зроблю так, щоб ніхто й не смів сумніватися в моїй серйозності».

Вона глибоко вдихнула й відповіла:
— Так, тату. Він поруч. Але… він не такий, як думають інші.

З іншого боку дроту запанувала тиша. Лише далекий шум, ніби вітер бився у вікно кабінету Армана.

— Ми поговоримо про це, коли ти повернешся, — нарешті сказав він низьким голосом. — А поки пам’ятай: честь родини — в твоїх руках. Не забувай цього, доню.

— Так, тату, — ледь чутно відповіла Айша.

Коли дзвінок урвався, вона закрила обличчя руками. Сльози знову навернулися на очі, але цього разу вони були не тільки від страху, а й від того, що вибір між любов’ю і родиною ставав дедалі важчим.