Розділ 11. Відлуння новин

Того ж вечора, коли родина Аміра завмерла перед телевізором, в іншому домі — у Насті — теж палав вогонь скандалу.

Михайло, її батько, сидів за столом, поруч мама Олена та двоє молодших братиків. На екрані миготіли ті ж самі кадри: Влад нахиляється до Насті, Настя усміхається, журналіст питає, а вона відповідає «немає нареченого».

Михайло різко відсунув тарілку.
— Сором! — гримнув він. — Сором, Настю! Що я виховав? Ти зганьбила нас!

Мама Олена спробувала заступитися:
— Мишо, може, там щось не так зрозуміли…

Але він не чув. Його обличчя горіло гнівом.
— Усі бачать це! Завтра сусіди вже шепотітимуть!

Настя схопилася зі стільця, очі наповнилися сльозами.
— Це вирвано з контексту! Це не так, як ви думаєте!

Але в той момент навіть братики дивилися на неї розгублено, ніби вже теж не знали, що вірити.

У той же час у домі Аміра панувала мертва тиша. Він піднявся зі столу, не сказавши ні слова. У його грудях усе горіло. Він зайшов до своєї кімнати, зачинив двері й сперся на них спиною.

«Вона… справді сказала, що я ніхто? Що їй потрібні були лише гроші?..»

Його кулак боляче вдарив у стіну.
— Чому, Настю?..

Він не плакав, але очі світилися таким болем, що навіть якби хтось увійшов, не наважився б заговорити.

Тим часом у місті, в затишному кафе, Самір сидів із друзями. Вони сміялися, жартували, коли раптом телевізор на стіні перемкнувся на ті самі новини.

— Ого, це ж та Настя, — промовив один із хлопців.

Самір відразу напружився. Його очі застигли на екрані. Він бачив Настю, чув слова Влада, і відчував, як всередині все холоне.

А потім журналіст кинув нове запитання:
— Чутки кажуть, що ви зустрічаєтесь із сином відомого бізнесмена. Це правда?

Настя, збентежена, усміхнулася ще гірше, ніж раніше, й тихо сказала:
— Та яке там… Я просто скористалася його грошима, більше нічого.

У кафе запала тиша. Друзі переглянулися. Один тихо сказав:
— Виходить, брат Айші для неї — лише гаманець?

Самір відчув, як кров приливає до голови. Йому хотілося розбити екран.
— Ні, це не та Настя, яку я бачив… — прошепотів він.

Настя ж у той самий момент сиділа у своїй кімнаті, тримаючи голову в руках.
— Це монтаж… Це вирізали, перекрутили…

Чому ніхто не вірить?..

Але її слова губилися у темряві.

У кафе Самір не міг відвести очей від телевізора. Слова Насті ще дзвеніли у вухах, наче удар.

«Я скористалася його грошима…»

Він стиснув телефон у руці так сильно, що аж побіліли пальці.
«Ось чому Амір був холодний зі мною від самого початку… Ось чому дивився так, ніби не вірив. Він уже тоді щось відчував».

Самір швидко відкрив месенджер і написав Айші:

Самір: Мені треба з тобою поговорити. Не вірю цим новинам. Буду пізніше біля твого дому.

Він натиснув «надіслати» і поклав телефон на стіл.

— Ти куди замовк? — підколов його друг Арсен. — Що, закохався в ту Настю з екрана?

Самір кинув на нього холодний погляд:
— Не жартуй. Ви нічого не знаєте.

Але друзі почали перешіптуватися.

— Слухай, — сказав один, — якщо це правда… То виходить, вона зрадила Аміра?

— А може, все підлаштували, — додав інший. — Ти ж знаєш, Влад такий тип, він любить робити шоу.

Самір мовчав. У голові калатало: «Якщо я нічого не зроблю, то Настя втратить усе… і Амір теж».

А в цей час у будинку Аміра він сидів із друзями, які прийшли його підтримати. Вони намагалися почати розмову, але він лише мовчав, дивлячись у підлогу.

— Амір, брате, — почав один, — ми бачили ті новини. Але ж ти сам знаєш: екрани — бруд. Там легко все підставити.

— Та ну, — перебив інший, — ти ж бачив! Вона сама сказала: «Я скористалася». Тут нема що пояснювати.

Амір зціпив зуби.
— Досить! — різко кинув він. — Я не хочу чути більше ні слова.

Він відвернувся, але його очі горіли. Усередині кипіла буря.

«Я мушу вирішити сам… Ніхто не знає її так, як я».

Того вечора Самір ішов вулицею до дому Айші. Вітер холодив обличчя, але думки палили.

«Я мушу сказати їй правду. Мушу допомогти Насті. Інакше цей бруд зруйнує все…»

Він навіть не знав, чи Айша відкриє йому двері, але в серці жевріла впевненість: іншого виходу вже немає.

Татко Айші відчинив двері. Його погляд був серйозним, але не ворожим.
— Салам алейкум, хлопче. Що ви хочете? — спитав він, тримаючи руку на дверях.

Самір відчув, як у нього пересохло в роті. Серце билося так сильно, що він ледве не задихався.

— Ва алейкум салам… Я… я хотів поговорити. Я хочу зустрічатися з вашою донькою, Айшею.

У коридорі настала тиша. Батько Айші вдивлявся в Саміра, наче намагаючись розгледіти правду в його очах. Його брови насупилися, але в голосі не було злості, радше строгість і перевірка.

— Ти розумієш, що це означає? — тихо, але важко запитав він. — Це не гра. Якщо ти хочеш бути з моєю донькою — ти маєш відповідати за свої слова і свої дії.

Самір опустив очі, потім зібрався й сказав:
— Я розумію. Я не ідеальний, але я чесний перед вами. Я бачу, що вона для мене дуже важлива. Я хочу зробити все, аби довести це.

У цей момент на порозі з’явилася Айша. Вона почула частину розмови, очі її засвітилися і хвилюванням, і гордістю.
— Тато… — вона обережно торкнулася його руки. — Дозволь йому хоча б поговорити зі мною.

Батько ще кілька секунд вагався, потім зітхнув і відступив убік:
— Добре. Заходьте. Але пам’ятайте — я дивлюся на вас.

Самір зробив крок у дім, і вперше за довгий час відчув, що його серце б’ється не лише від страху, а й від надії.

Самір глибоко вдихнув і, ніби зібравши в собі всі сили, сказав:
— Це не шутка, Айше. Це правда.

Він зробив знак рукою своїм друзям, і ті занесли до двору величезні коробки. Айша розгублено прикрила рот рукою — перед нею відкрилася гора троянд, їх було більше, ніж вона коли-небудь бачила у своєму житті. Самір вийняв одну з них і простягнув їй.