Розділ 6. Переписка

Цього вечора магазин був тихіший, ніж зазвичай. Самір знову підійшов до каси з тією ж пляшкою «коли». Айша зустріла його теплішим, ніж будь-коли, поглядом. Здавалося, що обидвоє чекали цієї миті цілий день.

— Ти знову з нею, — усміхнулася вона, беручи пляшку до сканера.

— Вона тепер не просто напій, — відповів Самір. — Вона… символ. Наш.

Айша опустила очі, намагаючись приховати, як сильно ці слова торкнули її.

Коли він поклав гроші на касу, його пальці мимохіть торкнулися її руки. Це тривало лише секунду, але для обох — ніби вічність.

— Айше… — він набрався сміливості. — Ти знаєш, для мене ти більше, ніж просто касирка, більше, ніж випадкова зустріч. Я думаю про тебе. Часто.

Її серце стислося від радості й страху водночас. Вона боялася навіть озирнутися: раптом хтось побачить?

— Самір, — прошепотіла вона, — мені не можна так… тато, брат… вони все контролюють.

— Я знаю, — відповів він м’яко. — Але я не можу мовчати.

Пізніше того ж вечора Айша отримала повідомлення.

Самір:

Ти добре доїхала додому?

Айша:

Так, все добре. Дякую, що питаєш.

Самір:

Я серйозно. Ти для мене важлива. Я не хочу, щоб тобі було страшно.

Айша:

Мені справді страшно… але я рада, що ти є.

Самір:

Я обіцяю — я зроблю все, щоб ти усміхалася. Навіть якщо для цього доведеться купувати по пляшці «коли» щодня.

Айша засміялася вголос, хоча й швидко прикрила рот, аби батько не почув.

Але у той самий час, коли вона відповідала Саміру, за дверима кімнати стояв її брат Амір. Він краєм ока помітив світло телефону і вираз усмішки на обличчі сестри. Підозра вже закралася в його серце…

Самір:

Ти сьогодні була неймовірна… навіть каса світилася, коли ти усміхалась.

Айша:

Ха-ха, ти що, жартуєш? Це від лампи над головою 

Самір:

Ні, лампи так не вміють. А от ти — вмієш.

Айша:

Тобі, мабуть, солодка «кола» в голову вдарила 

Самір:

Може й так. Але якщо чесно, я вже купую її не через смак… а щоб мати привід бачити тебе.

Айша довго дивилася на екран, перш ніж наважилася відповісти.

Айша:

Знаєш… я іноді теж чекаю, коли ти зайдеш. Але нікому — обіцяй!

Самір:

Обіцяю .Це буде наша таємниця.

Айша:

Хочеш знати секрет?

Самір:

Хочу!

Айша:

Ти виглядаєш так серйозно, коли ставиш ту пляшку на касу, ніби це не напій, а освідчення .

Айша:

Хочеш знати секрет?

Самір:

Хочу!

Айша:

Ти виглядаєш так серйозно, коли ставиш ту пляшку на касу, ніби це не напій, а освідчення

Айша завмерла. Її пальці зависли над клавіатурою. Серце билося швидко, а в голові вирували і страх, і щастя водночас.

Айша:

Тоді я боюся, що мене викриють… але ще більше боюся, що ти перестанеш заходити.

Самір:

Я ніколи не перестану. Навіть якщо доведеться купувати цілий ящик коли щотижня 😏

Айша засміялася й кинула йому смайлик з підморгуванням.

Але у дверях тихо стояв Амір. Він не чув слів, але бачив, як світиться екран і як сестра не приховує усмішки. Його підозри ставали дедалі сильнішими…

У той час, коли Айша усміхалася до телефону, Амір сидів у кав’ярні з кількома друзями. За сусіднім столиком їхні дівчата сміялися, обговорюючи щось легке й буденне.

Але сам Амір був похмурий.

— Що з тобою, брате? — запитав один із хлопців, Наїм.

— Ти мовчиш, ніби хтось гроші в борг просить.

Амір потер скроні.

— Моя сестра… Айша. Мені здається, хтось крутиться біля неї.

— О, то це серйозно, — засміявся другий, Хасан. — Ти ж знаєш, дівчата завжди в центрі уваги.

— Не сміши мене, — різко обірвав Амір. — Це не жарти. Тато не пробачить, якщо хтось із чужих хлопців зіпсує її ім’я.

Наїм став серйознішим.

— Ти бачив когось конкретного?

— Так, — кивнув Амір. — Один хлопець постійно приходить у наш магазин. І… — він знизив голос, — здається, Айша не проти його уваги.

Дівчата, які сиділи поряд, краєм вуха почули цю розмову й переглянулися. Одна з них, Лейла, обережно сказала:

— Може, це просто випадковість? Вона ж гарна, скромна… Але іноді серце не питає дозволу.

Амір кинув на неї різкий погляд.

— У моєї сестри не може бути таких «серцевих випадковостей». Ми мусимо берегти її.

Хасан поклав руку йому на плече:

— Спокійно, брате. Якщо цей хлопець справді небезпечний — ми з’ясуємо, хто він такий.

Амір лише кивнув, але всередині в нього наростав гнів. Він уже твердо вирішив: більше спостерігатиме за сестрою. І якщо цей Самір справді насмілився підійти надто близько — це стане його проблемою.

У кімнаті було гамірно. Брат Айші — Амір — сидів на дивані разом із двома друзями. Вони сміялися, щось активно обговорювали, а поруч у телефонах щось гортали їхні дівчата.

— Ну, скажи чесно, — підколов один із хлопців, — ти ж таки зустрічався з нею? Як її звати?

Амір лише знизав плечима, намагаючись виглядати спокійним, але в його очах промайнуло щось знайоме Айші. Вона почула його відповідь і серце ледь не зупинилося:

— Його звати Самір, він був у нас… — Амір на мить замовк, помітивши зацікавлений погляд друга. — Але то не те, що ви думаєте.

Дівчата перезирнулися й хитро усміхнулися.

— Ага, «не те», — протягнула одна з них. — То, може, ми ще когось випадково зустрінемо у вашому домі?

Айша завмерла за дверима. Вона зрозуміла: брат знає більше, ніж показує, і тепер питання лише в тому, скільки часу мине, доки таємниця вийде назовні.