Розділ 2. Трохи довше, ніж потрібно

З кожним днем він затримувався біля каси трохи довше.
— Вам пакет потрібен? — питала вона.
— Ні, дякую, — відповідав він, але не поспішав піти.

Вона помічала його погляди, але робила вигляд, що зайнята. Усередині ж відчувала, як серце починає битися швидше. 

Айша опустила очі до каси, роблячи вигляд, що перевіряє чеки. Насправді ж вона відчувала, як його погляд торкається її так само, як теплий промінь сонця — легко, але від нього всередині ставало неспокійно.

Самір хотів щось сказати, ще бодай кілька слів, але раптом у дверях магазину пролунав дзвоник. Зайшов хлопець — високий, з темним волоссям і серйозним поглядом.

— Айшо, пора, — сказав він, підійшовши до каси.

Вона підняла голову й кивнула.
— Добре, брате. Зараз закрию зміну.

Самір здивувався. У нього в грудях щось стиснулося — він не очікував такої раптової появи.

Амір глянув на Саміра швидко й насторожено, наче оцінюючи його за кілька секунд.
— Ти вже закінчила? — знову запитав він сестру.

— Так, — відповіла вона й почала вимикати касу.

Самір стояв, тримаючи пляшку коли, і відчував, як серце б’ється ще гучніше. Йому хотілося лишитися й продовжити розмову, але присутність брата змушувала його відступити.

— До завтра, — прошепотів він Айші, простягаючи гроші.

Вона ледь усміхнулася:
— До завтра, Саміре.

І він вийшов, відчуваючи, що між ними з’явилася нова перешкода — її брат. Але також і впевненість: він ще не раз знайде шлях повернутися.

Наступного дня Самір знову зайшов у магазин. Його кроки були впевненими, але всередині він відчував тривогу — чи знову буде там брат Айші?

Вона стояла за касою, як завжди. Побачивши його, ледь усміхнулася. Та її очі на мить засвітилися яскравіше, ніж усмішка. Самір зрозумів: вона теж чекала.

— Кола? — запитала вона з ледь відчутним жартом.

— Тільки через тебе, — відповів він, і Айша опустила очі, щоб приховати рум’янець.

Але раптом збоку почувся знайомий голос:
— Знову кола?

Самір обернувся й побачив Аміра. Той стояв, склавши руки на грудях, і дивився прямо на нього. У його погляді було щось насторожене, але не відверто вороже — скоріше перевірка.

— Так, люблю цей напій, — спокійно сказав Самір.

Амір кивнув, проте ще кілька секунд не зводив із нього очей. Потім підійшов до каси й кинув кілька купюр за покупки Айші, ніби підкреслюючи свою роль старшого брата.

— Ходімо, сестро, — сказав він.

Айша тихо відповіла:

— Я ще не закінчила зміну.

Амір знову подивився на Саміра — тепер ще пильніше. Його погляд говорив: Я бачу тебе. І я зрозумію, хто ти насправді.

Самір відчув, як між ними утворилася невидима напруга. Та водночас у душі його зростало й інше — бажання довести, що його почуття до Айші щирі.

Коли вони знову зустрілися очима, Айша опустила руку нижче каси, так щоб ніхто не помітив, і ледь-ледь посунула до нього маленьку записку.

Він узяв її разом із чеком, і серце його шалено закалатало.
На клаптику паперу було всього два слова:

«Зустрінемось завтра?»

-----

Вони йшли додому тихою вулицею. Амір ніс сумку з покупками, а Айша йшла поруч, задумливо дивлячись на землю. Він мовчав довго, але зрештою заговорив:

— Айшо, — його голос був спокійний, але твердий, — хто цей хлопець?

Вона завмерла на мить, але відповіла рівно:
— Звичайний покупець.

Амір глянув на неї краєм ока.
— Звичайний покупець так не дивиться. І ти теж.

Айша відчула, як щоки знову запалали. Вона хотіла щось заперечити, але брат був занадто уважний.

— Я не проти, щоб ти дружила з людьми, — сказав він м’якше. — Але ти знаєш: не всі, хто усміхається, мають чисті наміри.

Айша зітхнула.
— Аміре, я розумію. Але він… інший.

Брат зупинився, глянув прямо їй в очі.
— Ти впевнена? Ти його майже не знаєш.

Вона тихо усміхнулася, ніби сама собі.
— Іноді достатньо одного погляду, щоб зрозуміти більше, ніж від довгих розмов.

Амір похитав головою.
— Я все одно придивлюся до нього. Якщо він справді щирий — побачимо. Але якщо він зранить тебе, — його голос став твердим, — я цього не дозволю.

Айша нічого не відповіла. Вона знала: брат турбується. Але серце її вже зробило свій вибір — і зупинитися воно не могло.

Того вечора Самір зустрівся з друзями у кав’ярні неподалік. За столиком сиділи його найближчі товариші — Юсуф і Карім. Вони знали його давно й бачили, що сьогодні він якийсь інший, занурений у думки.

— Що з тобою, брате? — першим озвався Карім. — Ти наче не тут.

Самір на мить помовчав, а тоді тихо сказав:
— Я зустрів одну дівчину.

Юсуф усміхнувся широко:
— А-а, ось у чому справа! Нарешті! І хто вона?

— Її звати Айша, — вимовив він це ім’я з особливою ніжністю. — Вона працює в магазині неподалік. Я заходжу туди майже щодня… тільки щоб її побачити.

Карім засміявся:
— То кола в тебе вже не напій, а привід для кохання.

Але Юсуф став серйозним:
— І що далі?

Самір зітхнув.
— У неї є брат. Його звати Амір. Він дивиться на мене так, ніби читає мої думки. Я відчуваю — він не довіряє мені.

— І правильно робить, — втрутився Карім. — Кожен брат захищає свою сестру. Ти теж так зробив би.

— Знаю, — кивнув Самір. — І тому я хочу довести, що мої наміри чисті. Я молився Аллаху, щоб Він вказав правильний шлях. Я не хочу гратися з її серцем.

Друзі переглянулися. Юсуф поклав руку йому на плече.
— Якщо це справжнє почуття, Аллах допоможе. Але будь готовий пройти через випробування — і брата, і самої долі.

Самір усміхнувся вперше за вечір.
— Я готовий. Для неї — готовий.

----

Амір довго не наважувався, але зрозумів, що таїти від сім’ї сенсу немає. За вечерею, коли всі зібралися разом, він глибоко вдихнув і промовив:

— Тату, я хочу сказати дещо важливе… Я знайшов роботу.

У кімнаті запала тиша. Мати здивовано підняла брови, молодший брат перестав гратися телефоном, а тато повільно відклав виделку.